Опубліковано: 23.04.2017. Переглядів: 3901


Мати вбитого в Росії 16-річного закарпатця знає, що його вбили за те, що українець

vbyly-zakarpattsiaУ Бєлорєченському суді Краснодарського краю Росії почалося слухання справи про насильницьку смерть 16-річного українця Віталія Попа, по-звірячому вбитого співробітниками колонії для неповнолітніх.

Про цю жахливу історію «ФАКТИ» писали рік тому, коли стали відомі подробиці страшного злочину, який трапився в Білоріченській колонії для неповнолітніх на Кубані. У ніч на 25 листопада 2015 року туди привезли сімох підлітків, серед яких був Віталій Поп, засуджений на чотири роки і вісім місяців за пограбування (якого, скоріш за все, не здійснював). Після приїзду всіх відразу ж відправили у душі. Слідом за ними в душову увійшло десять співробітників колонії в масках і з кийками, і почався варварський звичай «прописки». Хлопчаків роздягли догола і змусили присідати і віджиматися. Тих, хто вже не міг поворухнутися, били, відливали водою і знову змушували займатися «фізкультурою». Але лише одного з новоприбулих, Віталія Попа, тюремники катували з особливою жорстокістю. Зупинилися лише тоді, коли у хлопчика тріснув череп і зламався хребет. Тепер, вже сівши на лаву підсудних, нелюди кажуть, що придушували бунт, який нібито намагався влаштувати Віталій Поп. Але ув’язнений, який прибув разом з ним етапом і потрапив у ті ж  м’ясорубку, стверджує, що охоронці розлютилися і накинулися на Віталіка за те, що він «бандерівець» і «хохол».

«Відсиджу гідно, вийду чоловіком, доведу, що я не злочинець, і ми повернемося додому в Україну»

Коротко нагадаємо передісторію і обставини справи. Батьки Віталіка познайомилися на Кубані: Світлана була місцевою, а Іван Поп – із Західної України, приїхав у Краснодарський край на заробітки. Одружившись, молоді люди переїхали на Закарпаття, в село Грушеве Тячівського району. У них народилися троє дітей – дочка Сніжана та сини Іван і Віталій. У 2013 році подружжю запропонували роботу на Кубані. На той момент їхня сім’я вже натерпілася: у 21 рік дочка Сніжана загинула, отруївшись чадним газом. Її дворічний синочок залишився сиротою. Іван і Світлана вирішили взяти маленького онука з собою в Росію, а молодший син залишився на піклуванні старшого, який на той час вже обзавелися сім’єю. Закінчивши школу, Віталік переїхав до батьків.

– Ми з чоловіком влаштувався в станиці Холмській Краснодарського краю – розповіла Світлана Поп. – Створили невелику фірму з виробництва тротуарної плитки. Віталік нам допомагав. Він був майстер на всі руки: і плитку клав, і дах перекривав. За роботу в цеху отримував пристойну зарплату, купив собі скутер. Шкідливих звичок у нього не було: син не пив, не палив, не вживав наркотиків. Ми жили щасливо і добре, ладнали з місцевими жителями. Арешт Віталіка був як грім серед ясного неба. Якісь підлітки увірвалися в магазин, зірвали з шиї продавщиці золотий ланцюжок, а вона сказала, що це зробив наш Віталік. Я до сих пір не вірю, що він міг на це піти: по-перше, ніколи не був хуліганом, по-друге, не мав потреби в грошах.

Чому продавчиня вирішила вказати на нього, не знаю. Ми з чоловіком кілька разів ходили до неї, пояснювали, що вона помилилася. «Навіть якщо ви вважаєте, що винний саме наш син, благаємо: прости його. Ми готові заплатити будь-яку суму, аби ви забрали заяву і не калічили хлопчикові долю », – просили продавщицю, стоячи перед нею на колінах. Але вона була непохитна: «Ніякими грошима він свою провину не викупить».

Не маючи доказів, крім слів потерпілої продавщиці, Віталій Поп, ніколи раніше не притягувалися до кримінальної відповідальності, суд виніс суворе покарання: чотири роки і вісім місяців колонії. Для нього вирок був ударом, але він тримався як міг. На останньому побаченні з батьками перед відправкою сказав: «Тримайтеся, мамо, не плачте. Відсиджу гідно, вийду чоловіком, доведу, що я не злочинець, і ми повернемося додому в Україну».

У Бєлорєченську  виховну колонію семеро засуджених підлітків, серед яких був Віталій Попа, привезли 25 листопада 2015 року. Далі наводимо свідчення одного з потерпілих, прізвище якого в інтересах слідства не вказуємо:

«Нас відразу привели в карантинне відділення. На першому поверсі всіх обстежили і сказали пройти в душову, роздягнутися повністю. Після цього в душову увійшли люди в масках, светрах і рукавичках. Вони почали бити нас. Удари завдавали руками і ногами по всьому тілу. Змушували віджиматися від підлоги і присідати. Хто більше не міг, того знову били. Погрожували зґвалтуванням, ображали. При цьому були присутні і спостерігали за всім процесом побиття ще п’ять-шість співробітників, одягнених у формений одяг, без масок.

01s08 sizo1 kопіюватиБільше за всіх били засудженого Віталія Попа, називали його “бандерівець”, “хохол”. Віталій просив співробітників «Ставтеся по-людськи! Чи не бийте, вистачить», але вони продовжували побиття, ставали йому на голову і тиснули на неї ногами; погрожували, що змусить його “жерти г… о і мити туалет”. Потім його відтягли в бік туалету, занурювали головою в унітаз, змушували нас на нього мочитися, а потім продовжили побиття Попа, поки той не втратив свідомість».

Не витримавши тортур, Віталій Поп помер. За результатами експертизи смерть настала в результаті черепно-мозкової травми з крововиливами в речовину головного мозку. На тілі убитого експерти виявили сліди не менше ніж 17 ударів по життєво важливих органах. Решту засуджених після «прописки» відправили в лазарет. Там з ними поспілкувалася тюремний психолог, вона поцікавилася… чи  сподобався їм «теплий прийом».

Протягом наступних кількох годин троє медпрацівників колонії просили адміністрацію викликати побитим хлопцям «швидку», але виконуючий обов’язки начальника зони Владислав Іванов дав вказівку приховати подію. Зрештою одна з лікарів потай від начальника все-таки викликала «швидку».

«Навіть з Афганістану таких не привозили! Тіло було чорне, як вугілля … »

Про НП у Бєлорєченській колонії дізналися російські журналісти і підняли шум. Тюремне начальство спробувало висунути версію про те, що малолітки влаштували бунт, але правоохоронці швидко з’ясували правду. Кубанський слідчий комітет порушив кримінальну справу за двома статтями Кримінального кодексу РФ «Умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю, що спричинило смерть потерпілого» і «Перевищення посадових повноважень із заподіянням тяжких наслідків». До відповідальності було притягнуто десять співробітників колонії, в тому числі виконуючого обов’язки начальника.

01s08 sizo2 kопіюватиБатькам Віталія Попа повідомили про його загибель тільки через два дні.

– Побачивши тіло сина в морзі, я жахнувся – розповідав згодом Іван Поп. – Навіть з Афганістану таких не привозили! Ноги переламані, голова зім’ята, шийний хребець перебитий, ребра зламані, грудна клітка чорна від синців, праве вухо розсічене, в двох місцях на голові величезні порізи, голова звернута. Тіло чорне як вугілля…

Щоб уникнути міжнародного скандалу, міський прокурор Краснодара і начальник Кубанської федеральної служби виконання покарань почали психологічно тиснути на батьків убитого хлопця, змушуючи їх поховати його в Росії. Іван і Світлана навідріз відмовився, заявивши, що віддадуть тіло сина тільки рідній землі. Тіло Віталіка не видавали батькам протягом дев’яти днів – видали лише після втручання російської преси, яка, на превеликий подив Світлани та Івана, стала на їх захист.

Поховавши Віталіка поруч з його сестрою Сніжаною, Іван і Світлана збиралися повернутися в Краснодарський край, щоб стежити за розслідуванням кримінальної справи, але зробити цього не змогли: не витримавши горя, 52 річний батько підлітка помер.

7 грудня 2016 року прокурор Бєлорєченського району Краснодарського краю направив до суду обвинувальний висновок стосовно десятьох колишніх співробітників виховної колонії. На лаву підсудних сіли: виконувач обов’язки начальника колонії Владислав Іванов і його підлеглі Андрій Криволапов, Арсен Шамхалов, Павло Грицина, Муса Алла, Сергій Андріященко, Роман Берсенєв, Сергій Лабінський, Валерій Задніпровський і Валерій Савченко. Шестеро з них, включаючи організатора злочину Владислава Іванова, знаходяться під вартою, троє – під домашнім арештом, один – під підпискою про невиїзд. Семеро з підсудних не визнають свою провину, а троє визнають частково – погоджуються, що перевищили повноваження, але не вважають себе винними в смерті підлітка.

Потерпілими у кримінальній справі визнані семеро: мати загиблого Віталія Світлана Поп і шестеро хлопців, що вижили після побиття співробітниками колонії. Троє з них уже звільнилися з місць позбавлення волі, решта перебувають за ґратами і беруть участь в судовому процесі за допомогою відеоконференц-зв’язку.

Про те, як проходить судове слідство, «ФАКТАМ» розповів адвокат Світлани Поп Андрій Сабінін.

– Я намагаюся домогтися скільки-небудь справедливої ​​відплати в інтересах пацанів і мами Віталія, але це не так просто, – каже Андрій Сабінін. – Адвокати підсудних склали зручну версію: мовляв, засуджені підняли бунт, а співробітники колонії, намагаючись його погасити, «злегка» перестарався. Хоча за матеріалами справи видно, що ніякого бунту там не було. Насправді побиття і катування засуджених були заздалегідь сплановані. В той день начальник колонії з самого ранку віддав наказ про участь співробітників позаштатного спецназу в прийомі «складного» етапу. Особливу увагу сказав звертати на засуджених з України і Криму. Таких було двоє – Віталік Поп із Закарпаття і кримський татарин Інжіев. Крім того, спецназ велів звернути увагу на засудженого Солодка – він, мовляв, забіяка. Як тільки підлітків завели в ізолятор, один з охоронців Арсена Шамхалова запитав, хто тут Солодко, і відразу його вдарили. У Солодка були зламані ребра, струс головного мозку, численні синці та гематоми. Кримчанина Інжіева схопили за вуха і вдарили головою об стіну. У нього була сильно розсічена потилиця, юшила кров. Про те, що робили з Попом, ви вже знаєте. Незважаючи на жорстокі тортури, Віталік намагався зберігати гідність. Перемагаючи біль, він відмовлявся мити брудний тюремний туалет, просив охоронців припинити знущання. Тоді його просто вбили. Я питав підсудних: “За що ви били засуджених?” – «Тому що повільно присідали» – «А навіщо змушували присідати, навіщо пресували?» – «Щоб зломити їхні морально-вольові якості». Прямо так відверто і говорять!

«Весь час сниться, що шукає син і не може знайти»

– Я перебував на прийомі того етапу – розповів російському інтернет-ресурсу «Медіазона» один з обвинувачених, колишній оперуповноважений Бєлорєченської колонії Роман Берсенєв. – Як оперуповноважений я повинен розмовляти з засудженими, щоб виявити між ними конфліктні ситуації. Коли автозак з прибулим по етапу засудженими приїхали, їм сказали приготуватися до огляду, здати особисті речі. Запропонували здати одяг. Засуджені роздяглися, їх голих повели митися і переодягатися. Я спілкувався з кожним з них в карантині. У коридорі СІЗО бачив співробітників в масках – це був позаштатний спецназ Бєлорєченської колонії. Вони повинні були знаходитися там для морального залякування, щоб пацани не зробили ніяких дурних вчинків. Але вони кричали на засуджених, здійснюючи таким чином моральний тиск, примушували присідати, віджиматися. Відразу можу сказати: присідати змушують, щоб виявити в задньому проході заборонені предмети, якщо засуджені їх туди ховають.

Коли я розмовляв з четвертим засудженим, до мене зайшов черговий по колонії і сказав, що побили пацанів, особливо Попа. Я пішов, переконався, що так і є. Оглянув інших засуджених, побачив сліди побоїв і на них. Прибулий медпрацівник при мені поставив їм діагноз. Я записав сім рапортів (по кожному засудженому) про виявлення ознак злочину, зареєстрував їх і вранці відвіз матеріали до Слідчого комітету. Звичайно, спецназівці, які побили засуджених, винні, з ними треба розбиратися. Але у нас тепер намагаються покарати всіх, щоб від винних відвести підозри. Мене, наприклад, звинувачують у зловживанні посадовими повноваженнями і приховуванні злочину, хоча саме я надав йому розголосу, незаконно звільнили з роботи. Я намагаюся це оскаржити, але надії мало. Краснодарські суди – це краснодарські суди.

– Точно знаю: мого сина вбили саме за те, що він українець – сказала Світлана Поп. – Упередженість судді до мене і моєї дитини, яка загинула відчувалася з першого ж засідання. Незважаючи на свідчення інших хлопчаків, які стверджують, що всі десять підсудних більше всіх били саме мого сина і обзивали його «хохлом» і «бандерівцем», суддя намагається представити справу як нещасний випадок. Мовляв, співробітники колонії не розрахували своїх сил, а потім вчасно не викликали «швидку». Суддя запитує мене: «Як ви думаєте, ваш син міг би вижити, якби йому вчасно надали медичну допомогу?» «А ви як думаєте – питаю я – з пробитим легким, зламаними ребрами і тріснутим навпіл черепом він міг би вижити?»

Самі підсудні нахабно сміються мені в обличчя. Навіть ті, хто сидить за ґратами! Жоден з них не сказав, що шкодує, не висловив співчуття. Вони відчувають себе безкарними. Їхні адвокати намагаються довести, що Віталік помер в лікарні, хоча всі знають, що мого хлопчика забили до смерті і в лікарню його привезли вже мертвим. Пам’ятаю, в ту ніч мене раптом підкинуло на ліжку. Я серцем відчула, що трапилася біда. А потім дізналася, що саме в цей час моєї дитини не стало. Слухати на суді подробиці вище моїх сил, вже ноги стали відніматися на нервовому ґрунті. Я написала заяву, що прошу суд розглядати справу без мене, прийду тільки на дебати.

Сподіваюся, вбивць сина посадять. Звичайно, жоден вирок не поверне мені його, але я хоча б знатиму, що співробітники колоній тепер боятимуться катувати засуджених і матері цих дітей не зазнають такого горя, який пережила я. Про Віталіка пам’ятаю щохвилини. Мені весь час сниться, що шукаю його, не можу знайти, і це дуже мене турбує. Видно, поки його вбивці на волі, синові на тому світло неспокійно. Обвинувачені можуть скільки завгодно брехати мені, суду. Але рано чи пізно їм доведеться постати перед Богом, а на тому Суді брехня їх вже не врятує.

Дар’я Горська, «ФАКТИ»

Підпишіться на «Дзеркало Закарпаття» у соцмережах: Фейсбук та ВК.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Loading...