Опубліковано: 30.01.2017. Переглядів: 3007


Українцям на когось сподіватися, чи плекати регіональну самобутність?

зуб1-150x15011

Василь Зубач, журналіст, письменник

Іспанія, скажімо, страшенно гордиться своїми регіонами. В кожному з них навіть на рівні державної затверджена власна мова, хоча вона від загальної іспанської може різнитися якимись кількома десятками слів.  Ми гордимося новою відкритою комахою, а людську самобутність кидаємо під ногим в грязюку, хоча неповторна осібність кожної людини має вражати значно більше. Не все ж можна розміняти на мерзенні асигнації.

Тепер полюбляємо під дудку наших верховних опришків говорити: «Ось приїде вуйко Сем!..» Хлопці та дівки смугасто-зоряних шатах вряди-годи наїжджають, щоб поплескати наших українських глобалістичних колядників («Дайте, дядьку, гроші — будете хороші!») по вгодованих щічках. Але чи стає дорогій (кожному по-своєму!) Україні від того легше?.. Чи Україна в кожному буде існувати й надалі тільки в індивідуальному варіанті, а зовнішня цілісність (омріяна і занехаяна давно і гидко) — власне держава — для загалу так і не з’явиться з туману індивідуальних (в фундаменті — меркантильних) устремлінь?..

Груба матеріальність не тільки в базисі (діалектичний матеріалізм, трансформований у казна-що на слов’янському полі), але й надбудові (оплачувані письменники, художники, філософи, різні викладачі, котрі поклали «болт» на все, крім грошей) вже погубила СРСР, з якого щось (хай пробачать мене бандерівці, котрі, втім, залюбки користувалися і користуються матеріальними і духовно-матеріальними пільгами Союзу та його теперішньої гротескної копії — України) могло таки і вийти. Як говорили французи мушкетерських часів: «Нема такого імені, якого не можна було б прославити!..» Гине від цього меркантильного матеріалізму і бажана Україна в гаснучому ореолі непевної мрійливості, яка цілком нагадує комунізм очами піонера котрий радіє тріпотінню червоного галстука і бачить не «пахучий» голубий дим над сміттєвим звалищем у Барвінку, а «барвінок майбутнього», а точніше — комунізму далі, які все далі. І немає Дарвіна, щоб перетворив депутата-мавпу і горилу-чиновника в людину. Хіба…

Колись у москальського (ну, і влип пацан, ні, щоб перефарбованим у вигідний колір вправним політиком стати, як порядний чинуша) поета Некрасова нещасні селяни (ну, геть таки наші українці, хоч і москалі — теж влипли) сподівалися: «Вот приедет барин, барин нас рассудит…» До нас уже така бариня приїжджала. Катя Ющенко. Створила своїм тілом нових українців. Батько, на жаль, тупим жалюгідним бараном виявився, якого навіть міжгірці не спромоглися жодного разу вигнати на ціле літо на полонину, щоб менше крав тими руками, які, немовби, нічого не вкрали.

«Америка, Америка, великая страна!.. По наклонной плоскости всё катится она!..» — співали в радянський час вокалісти групи «Веселі хлоп’ята». Так продовжується і нині. Котиться, як вівця, та Америка. Але, б.., дуже вже швидко, на відміну від стагнаційних України та Росії (Пароль: «Брежнєву слава!» Відгук: «Слава навіки!»). Політична глобалізація в умовах американської гегемонії спрямовується наразі штатівськими правителями на вирішення двоєдиного завдання. Перша гілка його полягає в тому, щоб поставити ресурси своїх союзників на службу західним інтересам під керівництвом Вашингтона. Друга переслідує мету роздроблення і здрібнення всіх протидій західним устремлінням у ХХІ столітті. Для досягнення останнього зрізу такої «сонячної» мети, США використовують різноманітні політичні й неполітичні засоби, в тому числі й «стратегію перемелювання», що є лінією на формування і підтримку на просторі колишнього соціалістичного світу мережі не особливо сильних і не занадто стійких нових держав, які включаються у співробітництво і відносини «асиметричної взаємозалежності» із Заходом, що дорожать допомогою США і тому піддатливі до всіх американських рекомендацій. Завдяки цьому, і мають залучатися нові держави (звісно ж, найбільші привабливі для США) в партнерські відносини із Заходом. А це, в свою чергу, має сприяти формуванню місцевих структур безпеки і співробітництва під покровительством дяді Сема. А загалом усе це, в умовах патронажу США, обмежує можливості нових держав як у виборі незалежної траєкторії своєї політичної інтеграції, так і в плані входження в глобальний політичний простір на правах повноправного члена міжнародного співтовариства, а не на «правах» «молодшого партнера» (згадаймо «старшого брата») або сателіта американської імперії.

Певне світло на те, що і ми, убогі, небайдужі великому Вуйкові, як же це практично робиться американськими імперіалістами, кидає Резолюція №120 Конгресу США на підтримку незалежності України. Прийнята вона Палатою представників 4 вересня 1996 року і Сенатом 20 вересня 1996 року. В ній, зокрема, містяться такі імперативні пункти (The Ukrainian Weekly. — 1996. — October 13).

«(5) Уряду України слід зробити своїм першим пріоритетом демонтаж соціалістичних секторів своєї економіки, які ще залишилися, особливо через посередництво швидкої приватизації середніх і великих підприємств, приватизації радгоспів і колгоспів і припинення здійснення ними монополістичного контролю в аграрно-індустріальному секторі, створення сприятливих умов для конкурентного, заснованого на ринкових механізмах енергетичного сектора»;;

«(6) Уряду України слід здійснити необхідні інституціональні і правові реформи з метою створення стійкого податкового режиму, заохочення конкуренції, заснованої на принципах ринкових відносин, захисту права приватної власності, а також здійснити інші зміни, що ведуть до створення позитивного клімату для іноземних інвестицій»;

«(8) Уряду України слід продовжити свої спільні зусилля з групою країн «сімки», спрямовані на безпечне та швидке закриття ядерних реакторів у Чорнобилі»;

«(11) Уряду України слід продовжити дії на захист свого суверенітету і суверенітетів інших незалежних держав колишнього Радянського Союзу через посередництво протидії появі будь-якої політичної або військової організації, яка могла б мати потенціал до сприяння реінтеграції держав колишнього Радянського Союзу»;

«(13) Президенту Сполучених Штатів слід підтримувати  продовження допомоги Україні у сфері безпеки, включаючи надання допомоги у навчанні офіцерів збройних сил, проведення військових навчань у якості складової програми НАТО «Партнерство заради миру», а також у галузі відповідної бойової техніки з метою підтримки її оборонних здатностей по мірі скорочення збройних сил»;

«14) Президенту Сполучених Штатів слід забезпечити… щоб потенціал аерокосмічного співробітництва і торгівлі між США та Україною експлуатувався повністю і відповідним чином».

У відповідності до цього американського документа, і США, і Євросоюз, і НАТО, і міжнародні транснаціональні компанії та інші впливові центри Заходу здійснюють практичну політику у відношенні до України, яка розкинула свої курені на сучасному Майдані, не в силі відійти від критикованого прогресивними умами ХІХ століття солодкавого козакофільства. Але перебування в трансформованому минулому не додасть привабливих рис справді громадянському суспільству, якого вимагає сучасність, що реагує адекватно на виклики тої ж сучасності без підказки сторонніх авторитетів, навіть якщо це сам дядя Сем. Наразі ж замість того, щоб інтенсивно змінювати свою внутрішню природу, що  і є головною ознакою власне ЖИТТЯ, кожен українець, починаючи з усіх  Президентів, будує довкола себе те, що його, по ідеї, мало би чекати на тому світі (несподівана трансформація християнства перед збентеженими очима Христа і його апостолів, яким від цього таємна вечеря перестає в рот лізти). А конкретно вибудовують Рай, переломлений через своє раціо. Ми бачимо в довкіллі фанатично вилизані палаци, біля яких чвалають, відригуючи і кавкаючи, реальні покидьки, зримо скрізь мангали і стайні на золотих горах, але не бачимо навіть через збільшувальне скло нового українця, ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ, котрий всім серцем шанує свою велику Вітчизну і батьківську малу батьківщину. Хіба що вуйко Сем його привезе, раз уже співробітниця ЦРУ Катя Ющенко з тим, заангажованим на сексі й «капусті» сановним пасічником, нічого не змогла створити справді вивершеного і духовного для оздоровлення плотського людського матеріалу такої страшенно національної України, де кидається в очі тільки вродливе м’ясо повій, здоровенні озаддя викладачок духовності в доморощених вищих освітніх установах, тупі м’язи безтямних охоронників різних рангів, що ніяк не дочекаються швидкої пенсії, щоб не згадувати більше тупі рядки гнилих непевних статутів внутрішньої служби. РАЙ довколишній ніяк не трансформується в нас у РАЙ внутрішній, чисельні пустоти кімнат з євроремонтом ніяк не ознаменують ходи в Європу. Це ж бо — духовний процес. Це — вивершення всієї симфонічної гами людської особистості. Наразі орієнтація на зовнішнє тягне на майдани недорозвинених політиків, еталоном для яких є нинішні депутати на ім’я Муму, кличе кандидатів у лави правоохоронців, що хочуть не захистити український дух, а нажитися на тіньових схемах.  Але вказівки дяді Сема ніяк не змінять на посту вічності внутрішнього голосу кожного українця, далекого від вереску майданів. Для цього потрібна пустеля від усього зовнішнього, що тлумить твою, дурню, безсмертну душу! Для цього потрібні не ритуальні моціони в церкви, а злиття з БОГОЧОЛОВІКОМ. Батюшки ж проповідують смирення, як і при Союзі, а самі мурують собі євро-оселі. Чи не через ці тенденції ми страшні Європі, яка більш-менш вишикувалася тривалою еволюцією?

Василь ЗУБАЧ

Підпишіться на «Дзеркало Закарпаття» у соцмережах: Фейсбук та ВК

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Loading...