Опубліковано: 29.12.2016. Переглядів: 3084


Три роки після Майдану змінили наші надії розчаруваннями

%d0%b7%d1%83%d0%b11-150x15011

Василь Зубач, журналіст, письменник

Нещодавно українці відзначили третю річницю Майдану. Розмов було повно: кожен говорив щось своє, і при цьому абсолютна більшість оцінювали події трирічної давнини з болем, згадуючи про них як про сезон несправджених надій. В кубок розчарувань, який судилося випити всім, окрім купки горлопанів на Олімпі влади, вливалися нові й нові думки, оцінки.

Критикувати — то найлегше, але ми беремо слово не для того, щоб потоптатися на кістках Небесної сотні чи знайти виправдання злочинам Януковича та його шайки-лейки. Зовсім не цього прагнемо. А чого? А того, що хочемо — ні, зобов’язані (!) відповісти на запитання, які ставить перед нами третя річниця Майдану. Глянувши правді у вічі, хочемо відповісти самим собі: чи цього у запеклому протистоянні з владою президента-втікача добивалися і тисячі протестувальників і ті, хто їм сприяв — волонтери, медики, активісти…

Відгули оркестри, стихли святкові промови, і у витверезливій тиші маємо змогу оцінити пройдений за триріччя шлях.

Які зміни сталися за тієї влади, що, змівши корупціонерів Януковича, прийшла йому на зміну?

Наріжним каменем протестів під час Майдану була боротьба за євроінтеграцію. І саме тут маємо перше розчарування: угода про асоціацію з Євросоюзом досі не ратифікована парламентами всіх країн-членів. У Нідерландах угода з Україною відхилена на референдумі. Нині Україна опинилася в стані НЕДОЄВРОІНТЕГРАЦІЇ. Доводиться шукати лазівки в євросоюзівських законах, як вийти з «підвішеного» стану.

Інше розчарування — неотримання безвізу до Європи. На цьому аргументі базувалися твердження українських високопосадовців щодо вигідності родичання з Євроспілкою, і він не спрацював. В єврокоридорах весь час шукали приводи для того, щоб відмовити українцям. Нарешті, їм не треба нічого шукати: українці самі допомогли, так і не дослухавшись до мінських рекомендацій і не прийнявши тих законодавчих змін, яких вимагали Меркель-Олланд для втихомирення війни на Донбасі. А хто надасть безвізові поїздки громадянам країни, на теренах якої йде війна.

Там, на Сході продовжують лунати вибухи, гинути люди з обох боків. Президент України, який напередодні виборів обіцяв припинити бойові дії, замирити протиборчі сторони, мабуть, геть забув про свої обіцянки.

А як економічна частина угоди про асоціацію? Вона теж не приносить державі, а отже і всім нам жодних вигод. Товари походженням із Європи рухаються до України зі значно більшою швидкістю, ніж навпаки. Ба більше, навіть ті обсяги експорту українських товарів, які були досягнуті раніше, відчутно впали.

Можна було б порадіти за успіхи у внутрішній політиці, зокрема, в подоланні корупції. Тут є певний поступ уперед і, насамперед, у поданні електронних декларацій. Але висвітлення статків народних депутатів, інших держчиновників найвищих рангів стало для нас лише предметом роздратування. Чому? Бо численні антикорупційні відомства, з’їдаючи купу грошей платників податків, так і не стали запобіжником від нечестивців. Їхні корупційні схеми продовжують діяти, а рейдери процвітають. За 9 місяців в Україні зафіксовано 2800 рейдерських захоплень, і близько 80 відсотків із них виявилися успішними.

А чим завершилися намагання реформувати правоохоронну систему, суди? Хатія Деканоїдзе — та сама, яка створювала новий орган правопорядку — поліцію — з заявою про неможливість продовжувати роботу пішла у відставку. … Через різке скорочення суддівського корпусу чимало судів в Україні припинили роботу. Справи не розглядаються, бо немає кому чинити верховенство закону.

Що нам обіцяє день завтрашній? Багато хто з «на ноги всю Україну, змести і нинішню владу.

Але звучать і інші голоси: досить нам майданів! Україні не потрібні нові потрясіння, які доконають ще нерозвинену демократичну систему. Нам потрібен мир і на лінії розмежування, і в душах. А в домах нам потрібні накриті столи і довкола них — сім’ї в повному складі.

Політологи пророкують дострокові вибори: новий склад парламенту міг би «змікшувати» ситуацію, допомогти подолати соціально-економічну кризу.

Думаймо. Діймо. Во ім’я тих, котрі, ставши жертвами протестів на Майдані, не знають про даремну свою жертовність. Во ім’я молоді, яка пов’язує своє майбутнє з Європою. Во ім’я стариків, які пам’ятають Україною гомінкою, співочою, зажиточною, і хочуть її повернення.

Василь ЗУБАЧ

Підпишіться на «Дзеркало Закарпаття» у соцмережах: Фейсбук та ВК

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Loading...