Опубліковано: 25.05.2019. Переглядів: 626


На буйволиній фермі на Закарпатті виготовляють справжню моцарелу (+ФОТО)

Про те, що молоко, яке дають буйволиці, найкорисніше, бо має багато магнію, кальцію, цинку, фосфору, вітамінів групи, А та В, я знала. Хоч ніколи його не пробувала. Але не знала, що ці тварини такі ж розумні, як і собаки. І вміють демонструвати емоції: жаль, злість і навіть співчуття. Люблять ласку. На агресію реагують теж.

Якщо ти б’єш буйвола, маєш бути готовий до помсти. Про усе це я довідалася від адміністратора ферми «Карпатський буйвол», що у Виноградівському районі у Закарпатті, Інни Левдар, яку справедливо можна назвати фанатом «буйволячої справи». Пані Інна закінчила школу із золотою медаллю, здобуває другу вищу освіту.

Єдина в Україні буйволина ферма «Карпатський буй­вол» дев’ять років віднов­лює популяцію цих дивовижних і дуже корисних тварин. Коли ж кількість стада побільшала, ви­рішили створити ферму, на якій нині 62 буйволи. Найстарішій тварині 38 років.

Десять буйволиць викупили з м’ясокомбінату. Вони народили по одному буйволенятку. Буйво­лиці отеляються раз на 2 роки, оскільки виношують малят 11 місяців. Народжувати здорових буйволенят самка може до 30−35 років. Ніколи не буває двійні, а маса телятка від 35 до 50 кіло­грамів. Дитинча при народженні має зуби і роги. Через 15 хвилин після народження спинаєть­ся на ніжки, а через дві години добре ходить. Буйволиці легко отеляються і не потребують сто­ронньої допомоги.

Підходимо до загорожі, за якою на нас насторожено див­ляться рогаті тварини. Одна з них підходить до нас. «Це най­добріший сюсі-пусі бичок Хан, йому лише вісім років», — Інна гладить здоровезного рогатого бугая по брудній голові, а він від задоволення аж примружує очі. У Хана є свій гарем — 10−12 са­мок. А гордістю ферми є най­старіший бик, якому минуло 25 років. Але не вони тут головні. У стаді панує матріархат — усе ви­рішує буйволиця Жуля, яка при­йшла сюди пішки з Тячівщини. Її господиня не могла більше утримувати, тому й вирішила продати. Жулю вона доглядала на совість. Буйволиця була на­стільки великою, що довелося вирубувати двері в хліві, аби ви­вести її на подвір’я. Жоден тран­спорт Жулі «не підходив», тому на ферму вона прийшла піш­ки. Стадо приймало її важко, як і всіх новачків, але згодом Жуля не тільки пристосувалася, а й стала лідером. Тепер вона керує всім. Щоб старожили прийняли новоприбулих буйволів у колек­тив, їх тримають поблизу Жулі та деяких інших буйволиць, аби звикали до запаху.

За словами Інни, у природі є два підвиди буйволів — афри­канський дикий буйвол та азій­ський одомашнений. Цих тва­рин зробили свійськими ще у ІV столітті до нашої ери і вико­ристовували як робочу тяглову силу. Коли ці тварини потрапи­ли у Карпати, швидко пристосу­валися до природних і рельєф­них умов. У них почала рости шерсть і ставати товстішою шкі­ра. Товщина шкіри буйвола по­над сантиметр! Буйволи мають дуже міцні ратиці і можуть лег­ко ходити скелястими горами. Перша документальна згадка про те, що буйволів викорис­товували у Карпатах, сягає ХVІ століття.

25 років тому на Закарпат­ті було понад 850 буйволів, а ще півстоліття тому ці тварини були у кожному другому госпо­дарстві місцевих. Причин різко­го зменшення популяції — кіль­ка. По-перше, тварин, які не пристосувалися у колгоспах під час колективізації, знищували. По-друге, через меліорацію та зникнення водойм та боліт тва­рини не могли охолоджуватися у спеку і гинули. Третя причина — індустріалізація. Вона суттє­во зменшила роль цих тварин у сільському господарстві.

У сільському господарстві корова витіснила буйволицю. За добу, за словами Інни, хороша самка у чотирирічному віці буде давати лише 4−5 літрів молока, а з 12-ти років — вісім літрів. І воно дуже жирне — 12% жиру, тоді, як у коров’ячому молоці лише 4%. Зате їдять буйволи наба­гато більше, ніж корови. Взимку — це 40 кілограмів сіна за день і 8 кілограмів каші кожен. З квіт­ня по жовтень, у сезон випасу, 2 гектари зеленої паші з’їдає одна доросла дівчинка чи хлопець (так ніжно Інна називає буй­волів. — Г. Я.).

Люблять болото і бруд. Їх вважають остан­німи свійськими тва­ринами, які зберегли стійкий імунітет до ту­беркульозу та сибірської виразки. За 10 років жод­на «дівчинка» чи «хлопчик» на фермі не хворіли і не по­требували радикальних лікар­ських втручань. Загроза для них — спека. І затінок їх від спеки не рятує, а тільки водойма, щоб тварина могла з головою пірну­ти.

— У нас є рекордсменка з пе­ребування під водою, — усміха­ється Інна. — Це наша Даринка. Може пробути під водою півто­ри хвилини. Ми побудували для тварин басейн, а решта буйво­лів йдуть у поле, де є меліора­ційний канал. Там вони можуть купатися. Взимку буйволи також шукають болото. Але це погано, бо мерзне вим’я, а потім крово­точить. Тому взимку стадо ви­пускають на вулицю лише тоді, коли температура не опускаєть­ся нижче п’яти градусів.

Болото буйволам потрібне для того, щоб рятувалися від шкірних паразитів — мух, оводів, кліщів, бліх. «У болоті вони при­ймають омолоджувальні ванни», — сміється Інна. Якщо усі ці умо­ви буде дотримано на фермі, то буйволи доживатимуть до 50−55 років. Це не лише болото і вода, а й здорова органічна їжа. Без біодобавок, комбікормів.

— Кожна тварина на фермі має паспорт, у який вписують батьків і навіть «бабусю з діду­сем». Та, попри це, у держре­єстрі карпатського буйвола як окремого виду тварин, на жаль, досі нема. Наша ферма робить все для того, аби зберегти і при­множити популяцію, показати, які тварини повинні бути у су­часному світі.

Як з’ясувалося, доять буй­волиць… чоловіки. Бо тре­ба мати неабияку силу в руках. Ще два роки тому доїли рука­ми. Але довелося через кіль­ка причин відмовитися від руч­ного доїння і закупити апарати. Однією з причин стала плин­ність кадрів. Ці тварини дуже ві­рні і прив’язуються до людей. Коли звільняється дояр, буйво­лиці сприймають це болісно і не дають молока незнайомим лю­дям. Та й часу багато йде на руч­не доїння. За словами Інни, її брат доїв дев’ять буйволиць три з половиною години. У них дуже мале і тверде вим’я. А перед до­їнням треба ретельно вимити кожну буйволицю. З придбан­ням доїльного апарата це ста­ло робити легше і швидше. Та й тварина не буде болісно реагу­вати на зміну персоналу. «Якщо незнайома людина хоче спробу­вати доїти — буде бити, копати, молоко затягне. Не пустить мо­локо. Не буде молока», — каже Інна. На сьогодні дояться лише дев’ять самок, які дають на добу 36 літрів молока.

Після знайомства з буйво­лами нас повели у дегустацій­ний зал. На фермі працює не­великий переробний цех, де з дуже рідкісного і корисного мо­лока виготовляють різні еко-продукти. Гордістю є справжня Mozzarela di Bufala.

Оскільки ці тварини через сильний імунітет не потребують вакцинації, то і молоко не міс­тить антибіотиків. Так само й ка­зеїну та холестерину. З моло­ка роблять сир, сметану, масло, оригінальну моцарелу, плавле­ний сир і навіть згущене моло­ко. Сир продають по 60−70 гри­вень за 100 грамів, моцарелу — 90 гривень, за 100 грамів сме­тани доведеться заплатити 40 грн, масло обійдеться 125 грн за 100 грамів. Літр молока — 100 гривень. За 100 грамів згущено­го молока треба заплатити 125 гривень.

Галина Ярема, ВЗ


Розробка сайтів у Хусті


Телефонуйте сьогодні:

+38 050 7000 736

+38 098 311 9070

Гарантійне обслуговування, адміністрування, просування, технічна підтримка


One thought on “На буйволиній фермі на Закарпатті виготовляють справжню моцарелу (+ФОТО)

  1. Аноним

    Добри день скажіть буть ласка а яка ціна маленьких буйволів щоб купити.

    Reply

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Loading...