Опубліковано: 15.05.2019. Переглядів: 611


Секрет довголіття 95-річної хустянки – щира молитва та невичерпний оптимізм (+ФОТО)

Так, чудової весняної днини – 22 квітня – 95-річну позначку життя переступила шанована хустянка Ольга Михайлівна Станько-Пилип. Йдучи до ювілярки, я, звісно ж, очікувала на харизматичну особистість і цікаві історії з її довгого життя. Але ця людина виявилася настільки захоплюючою, що після годинного спілкування я зрозуміла – про Ольгу Михайлівну, її мудрі поради, життєвий досвід, невичерпний оптимізм можна написати цілу книгу.

Шкода, що газетна площа обмежує. І ще – люди часто шукають секрет довголіття, а він може бути таким простим…

На порозі будинку – це добре знайома усім хустянам красива будівля з блакитною вежею на розі вулиць Свободи та братів Бращайків – мене зустріла сама господиня – 95-річна Ольга Михайлівна: невисока на зріст, бадьора, не схилена під тягарем років та усміхнена. З перших слів відчулася велика освіченість та інтелігентність цієї жінки. Гості, себто мені, дуже зраділа, бо, як пізніше зізналася: завжди була товариською, любила людей та живе спілкування…

Народилася ювілярка далекого 1924 року в старовинному місті над Тисою в родині інтелігентів. Батько Михайло Станько був адвокатом. До слова, цей гарний будинок, у якому й досі проживає ювілярка разом із сім’ями доньок Зореслави та Стефанії, він побудував у 1928 році. Матір Єлизавета Бращайко за фахом була учителькою, рідною сестрою видатних громадсько-політичних діячів Закарпаття, членів уряду Августина Волошина в Карпатській Україні Михайла і Юлія Бращайків. Окрім Ольги, яка була середущою дитиною, у родині зростали ще два сини Володимир і Ярослав.

«Моє дитинство до 15 років було щасливим і безтурботним (тоді Закарпаття входило до складу Чехословаччини). Батько добре заробляв, тому в мами не було потреби працювати. Після початкової школи я вступила до гімназії, яку закінчила на відмінно у 1942 році. Вчилася легко (на той час наш край був під владою Угорщини), бо добре знала угорську мову – вивчила її поміж єврейських дітей, бавлячись на вулиці. Вони на диво добре нею володіли. Крім того, мала вроджену схильність до науки, багато читала – у хаті завжди була періодика зі Львова, жіночий журнал, дитяча бібліотека, – згадує Ольга Михайлівна. – Коли прийшли мадяри, у родині настали нелегкі часи. Ні, від батька вони хліб не забрали, просто сказали: працюй, якщо володієш угорською мовою. Батько мови не знав, тож пішов конципієнтом (адвокатським помічником) у канцелярію до свого шовгора Юлія Бращайка. Мій старший брат на той час здобував медичну освіту в Будапешті. Я ж була на два роки молодша, мріяла стати музикантом – піаністкою. 5 років вивчала музичну грамоту. Однак після закінчення гімназії переді мною постав непростий вибір. Оскільки батько заробляв мало, то вивчити і мене, і брата було неможливо. Тож, зваживши на всі обставини, мрію про музичну освіту відклала на потім. Однак їй так і не судилося здійснитися».

З роботою у Ольги Михайлівни не виникло проблем. Тодішня гімназія дала жінці міцну основу – недарма, каже, весь стержень УжНУ базувався на випуску 1942 року гімназії. Це і відомі професори Троян, Худанич, Орос тощо. Трудову діяльність розпочала економістом на приватній фірмі, що спеціалізувалася на лісозаготівлі. Півзарплати йшло братові до стипендії, решта залишилася на утримання родини. Так було до 1939 року, аж поки внаслідок історичних подій угорські фірми не ліквідувалися, до слова, повністю розрахувавши своїх працівників. Згодом Ольгу Михайлівну запросили працювати в народний банк, адже зарекомендувала себе відповідальною та ерудованою людиною. З часом закінчила Львівський торговельно-економічний університет. У 1945 році перейшла працювати в організовану юридичну консультацію. Пропрацювала там один рік, бо вийшла заміж. Згадує Ольга Михайлівна, найважче жилося за чергової зміни влади, при «совітах». Доводилося багато працювати, а зарплати катастрофічно не вистачало на утримання родини. Жили дуже скромно. Були часи, коли на ринку міняли домашні речі на продукти. Так і виживали. Після одруження п’ять років пропрацювала у міській мережі торгівлі, а вже до пенсії вела бухгалтерію у районній аптеці.

Пріоритетом у житті Ольги Михайлівни завжди була родина. Із чоловіком Іваном (на жаль, уже відійшов у вічність) прожили в шлюбі 54 роки. Народили й виростили в любові та злагоді трьох дітей – сина Ярослава (жив у Виноградові, на 67-му році передчасно пішов із життя), доньок Зореславу, Стефанію. Усі троє здобули фах медиків. А батьківська наука — чесно працювати, жити по правді — передалася через них нащадкам роду: шістьом онукам, п’ятьом правнукам.

З болем ювілярка дивиться на сучасний світ, із його розлученнями та спотворенням справжніх людських цінностей. Переконана, часто подружжю не вистачає у сімейному житті терпіння й компромісу.

«У сім’ї не може бути завжди все гладко і добре. Кристалізується його і її воля та знаходиться компроміс. Для злагоди в родині потрібні терпіння і взаємопорозуміння», – радить Ольга Михайлівна.

А коли мова зайшла про секрети довголіття, мудра ювілярка сказала так: «По натурі я романтик і великий оптиміст. Яка біда б не сталася, якщо людина – оптиміст, її легше пережити. Потрібно завжди пробачати. Не тримати в серці зла, бо воно з’їдає. Можна бути старим і в 30 років, коли незадоволення життям стає звичкою й переходить у постійний стан душі. А можна бути молодим навіть у поважному віці, коли живеш із любов’ю до людей, навколишнього світу, коли щовечора дякуєш Богу за прожитий день і намагаєшся робити добро людям, а від того й собі маєш радість».

А ще, за її словами, важливі здоровий спосіб життя, режим дня та рух. «Я й досі роблю легеньку зарядку. Особливо люблю розімнути ноги на велотренажері. Усе життя багато працювала фізично: тримала по 5-6 свиней, чимало курей. Дуже любила рукоділля, уміла вишивати, в’язати, гачкувати, бо раніше це було ознакою вихованості дівчини. Та найбільше джерело мого душевного спокою, внутрішньої гармонії – щира молитва, з якою прокидаюся і лягаю».

До слова, ще півроку тому Ольга Михайлівна відвідувала службу Божу при греко-католицькому соборі Святого Вознесіння. Саме вона стояла біля витоків створення церковного хору разом з уже покійною Ольгою Штефуцею, адже завжди захоплювалася хоровим співом, мріяла, щоб служба проходила у супроводі багатоголосся на славу Божу. Та найбільшою і найзаповітнішою мрією 95-річної ювілярки, яка має добру пам’ять, прекрасно розбирається в політиці, стежить за новинами і має власну думку щодо подій у місті та державі, є мрія про квітучу Україну, яку любить усім серцем.

Не передати словами духовного задоволення від бесіди з цієї унікальною людиною. Це треба почути і відчути. І тому дуже хочеться, щоб Господь якнайдовше зберігав таких людей на нашій Срібній Землі, щоб і надалі було від кого черпати тієї справжньої мудрості, якої усім нам так не вистачає у цей нелегкий час.

Богдана КЛЕКНЕР, «Карпатський об’єктив»


Розробка сайтів у Хусті


Телефонуйте сьогодні:

+38 050 7000 736

+38 098 311 9070

Гарантійне обслуговування, адміністрування, просування, технічна підтримка


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Loading...