Опубліковано: 04.12.2018. Переглядів: 2272


Хустянин Віталій Русин: «Життя – не лотерейний квиток. Бережіть його» (+ФОТО)

РусинТой фатальний літній вечір 2 липня 2017 року розділив його життя на до і після. Жахлива ДТП, кілька днів у реанімації, згодом термінова трепанація черепа в обласному центрі нейрохірургії та мінімальні шанси на повноцінне життя.

Тоді для нього, 25-річного амбітного юнака, це здавалося вироком і жорстокою несправедливістю.

Однак тепер хустянин Віталій Русин розуміє, що нічого не стається випадково, просто інколи життя дає нам важливі уроки, щоб зробити кращими й сильнішими…

Від студента-фізкультурника до директора фітнес-центру

Віталій з дитинства був цілеспрямованим та активним. Ще в шкільні роки друг-футболіст Мирослав Бонь заохотив його до улюбленої гри мільйонів – футболу. Виступав за місцеву команду «Карпати» під керівництвом, на жаль, уже покійного тренера Івана Фляшка. Однак відчував, що це не зовсім його й реалізувати себе на професійному рівні як футболіст він не зможе. Та робота в команді серед сильних особистостей йому завжди подобалася. Тому, успішно склавши ЗНО, вступив до УжНУ на факультет фізичного виховання і спорту, щоб стати реабілітологом. Оскільки юнак добре навчався, навіть отримував за успішність стипендію, його помітило і запросило на рік стажування керівництво тоді ще єдиного на все Закарпаття фітнес-центру «Viper Gym». Згодом Віталій вступив на магістратуру, а свою професійну діяльність розпочав у 2013 році в щойно відкритому в Хусті фітнес-центрі. Згадує, це був непростий, але водночас дуже цікавий та насичений період.

4-1-1

«Наша молода команда взяла на себе велику відповідальність: формувати та прищеплювати жителям невеличкого міста культуру фізичного виховання, пропагувати здоровий спосіб життя з метою зміцнення та збереження найціннішого – здоров’я. Адже, на жаль, у цьому плані наше суспільство досить необізнане. Чимало людей до кінця не розуміють важливість фізичного виховання. Приміром, за кордоном щоденні заняття фізкультурою – це те саме, що почистити зуби. Кожного дня ми набиралися досвіду, вчилися разом зі своїми клієнтами, росли й розвивалися, ставали кращими. Оскільки я зарекомендував себе відповідальним і старанним працівником, керівництво призначило мене спочатку старшим тренером, а згодом директором фітнес-центру», – розповідає Віталій.

р

Без шолома та із запахом вина. Помилка, що ледь не коштувала життя

«То був чудовий недільний вечір, ніщо не віщувало біди. Задоволений собою (тоді багато уваги приділяв саме своєму фізичному розвитку), я поїхав на велопрогулянку. Кожну вільну хвилину намагався присвячувати фізичним навантаженням. Пам’ятаю, напередодні, у суботу, після роботи, здавши керівництву всі місячні звіти, влаштував собі потужне кардіотренування на велосипеді. За 1 годину 40 хвилин подолав маршрут Хуст – Велятино – Шаян – Вишково – Буштино – Сокирниця – Хуст. У неділю ж мені здалося, що не доїздив (усміхається, – авт.), тому продовжив велопрогулянку з друзями. Залишившись у них на вечерю, випив два келиха вина. При моїй тодішній вазі 102 кг напій абсолютно не сп’янив, але згодом зіграв зі мною злий жарт. Повертаючись додому на велосипеді, я не зміг уникнути зіткнення з автомобілем, який здійснював маневр. Під час падіння вдарився головою в бетонний бордюр, відразу втратив свідомість. Отямився тільки наступного дня в реанімаційному відділенні Хустської райлікарні. Як пізніше розповіли друзі та колеги по роботі, які за деякий час приїхали до лікарні, дізнавшись, що зі мною трапилося (я їм безмежно за це вдячний, адже батьків на той час не було в місті), через запах вина медперсонал подумав, що привезли сплячого п’яного. І це зволікання могло коштувати мені життя, адже на комп’ютерній томографії діагностували три переломи основи черепа, забій головного мозку 1-го ступеня, набряк головного мозку, внутрішньочерепну гематому, розрив барабанної перетинки вуха. До Ужгорода везти побоялися – був нетранспортабельним, нейрохірурга викликали до Хуста. Важко згадувати ті дні й мій стан. Я, молодий, сильний хлопець, в одну мить став безпомічним. Це була жахлива дійсність. Я дуже боявся померти, адже зрозумів, що все своє свідоме життя присвячував забагато часу зовсім не тим речам. Так, це важливо будувати кар’єру, бути успішним, навіть кохання – це прекрасно, але найважливіше просто радіти життю, цінувати кожен прожитий день і дякувати за нього Богу. Дякувати, що ти здоровий, що маєш рідних, робити добрі справи просто так. У мене почалася депресія, все боліло, я нічого не їв. За два тижні схуд на 20 кг. Внутрішньочерепна гематома нібито зменшилася, однак краще не ставало. Ми поїхали на обстеження в Ужгород. Фахівці радили оперувати, адже все-таки гематома була завеликою. За кілька днів почало віднімати ліву сторону. Знайомі зв’язалися із знаним фахівцем у галузі нейрохірургії Володимиром Смоланкою, який, оглянувши мене, сказав, що з таким діагнозом потрібно було оперувати на третій день. Саме цьому лікарю від Бога я завдячую своїм життям. Кількагодинна операція з видалення гематоми пройшла успішно. Була загроза повторної, бо почалася лікворея, та, на щастя, обійшлося. Коли виписували додому, то сказали, що народився в сорочці. Довго я обмірковував свою помилку, адже цих жахливих днів могло б і не бути, якби того вечора я не знехтував правилами безпеки й захистив голову шоломом.

о

Відновлення фізичне і духовне

Додому я повернувся в депресивному стані. Відчував свою неповноцінність, особливо на фоні молодих і сильних колег. Зіпсувалися стосунки з коханою дівчиною. Удар за ударом. Я думав, що вже ніколи не матиму хорошої роботи, не створю сім’ю. Не хотів повертатися в суспільство, де я, хворий, окрім своїх рідних, нікому не потрібен. У ці дні мене рятувала молитва. До речі, я завжди відвідував храм. Навіть того фатального 2 липня був зранку на службі, однак так щиро, як під час перебування в лікарні та в період реабілітації, я ще ніколи не молився. Переконаний: саме молитва, віра в Бога мені й допомогла. Я потрапив у руки до найкращого нейрохірурга Володимира Смоланки. Протягом складного часу реабілітації (дехто з медиків вважав, що я назавжди залишуся інвалідом) мене підтримували його сини Андрій та Володимир, теж лікарі. І це була не жалість, а віра в мене й мої сили. Також я щиро вдячний за підтримку керуючому власнику мережі оздоровчих фітнес-центрів «Viper Gym» Василю Ябрику. Знаючи всю складність ситуації, він не шукав мені заміни, а коли я вийшов на роботу, до мене повернулися майже всі клієнти. І це неймовірно мотивувало, повертало смак життя. Довгий період мені не можна було підіймати більше 15 кг, тож усі свої зусилля я скерував на роботу з клієнтами. Потроху почав відновлювати сили, але під ретельним наглядом лікаря Володимира Смоланки, з яким консультувався мало не щодня. За цей час змінив свої погляди на життя, почав працювати над внутрішнім наповненням, адже до того акцентував увагу лише на фізичному розвитку. І за рекордно короткий проміжок часу, що неймовірно здивувало деяких лікарів, повернувся до повноцінного життя. Так, не все ідеально зі здоров’ям і зараз, певні симптоми залишилися, але я навчився з цим жити, зрозумівши, що Господь не просто так зробив у моєму житті цю зупинку. Мені було дано час на переосмислення, зміну напрямку. Зізнаюся, я навіть радий, що так сталося, адже став сильнішим і фізично, і духовно. Після такої важкої травми зумів на нещодавньому чемпіонаті області з пауерліфтингу скласти достойну конкуренцію суперникам і стати призером змагань. Наразі готуюся до чемпіонату України з пауерліфтингу. Завдячую своїм колегам-тренерам за допомогу в підготовці».

Русин

Життя – не лотерейний квиток. Бережіть його

Пройшовши такий складний шлях, Віталій закликає тих, хто потрапив у важку життєву ситуацію, не падати духом. «Коли ми втрачаємо надію, треба згадати, що Божа любов більша за наше розчарування, а плани Господні на наше життя кращі за наші мрії. Так, це не легко змінюватися, ламати себе, виробляти життєстійкість. Але потрібно мріяти і впевнено рухатися до мрії, що б не сталося, бо, як не крути, життя – це рух. Я знову осідлав велосипед, я знову поїхав, узяв участь у велопробізі, але вже в шоломі. Господь подарував мені другий шанс для того, щоб я зрозумів усю його цінність. Тож бережіть життя, бо воно не лотерейний квиток, а одне-єдине в кожного з нас», – закликає молодий чоловік, який знає справжню ціну життя.

1

Богдана КЛЕКНЕР,  «Карпатський об’єктив»


Розробка сайтів в Ужгороді

Розробка сайтів у Хусті


Телефонуйте сьогодні:

+38 050 7000 736

+38 098 311 9070

Гарантійне обслуговування, адміністрування, просування, технічна підтримка

One thought on “Хустянин Віталій Русин: «Життя – не лотерейний квиток. Бережіть його» (+ФОТО)

  1. Оксана

    Дуже зворушлива iсторiя,дай Бог тобi Вiталiй здоров’я.Не повинно так бути щоб молодi не дужали…Живiть любiть досягайте.

    Reply

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Loading...