Опубліковано: 02.10.2018. Переглядів: 2380


Вежа, вітер і вовки. Один день з людиною, яка стежить, щоб у жителів Закарпаття не закінчилося телебачення (+ФОТО)

photofacefun_com_1538561430Вишка «Красна» розташована на вершині гори Кінець в Закарпатті. Якби не вона, в селах біля підніжжя не було б ані інтернету, ані телебачення, ані мобільного звʼязку.  Сергій Мустяце працює на вишці 22 роки — він піднімається на гору, щоб тиждень стежити за приладами і налаштовувати апаратуру. На вишці він живе на повній самоті. Першого вересня Сергію доручили відключити аналоговий телевізійний сигнал для всіх каналів, окрім «UA: Перший».

Другого вересня передавач «UA: Першого» згорів під час грози, позбавивши навколишні села єдиного телеканалу. Кореспондент «Бабеля» Євген Спірін провів з Сергієм Мустяца два дні і дізнався, чи можна жити без телебачення.

1

Село Красна знаходиться майже в 200 кілометрах від Ужгорода. Щоб дістатися до селища, потрібно змінити кілька автобусів, попуток і пройти пішки. Прямого рейсу в село немає. Найближчий центр — селище Дубове. Тут є супермаркет, ринок і автобусна станція. До Дубового можна доїхати з Тячіва, автобусом або автостопом. Ми сідаємо на перехресті в бусік, навантажений овочами та пивом.

— Бачиш, «жендери» [поліцейські] стоять на дорозі. Пристебнись.

Водій фиркає в бік поліцейських, які вдивляються в номери його мікроавтобуса. У Дубовому пилко, останній раз дорогу тут ремонтували кілька років тому. Під колесами фур, які вивозять ліс, асфальт потріскався і лопнув. На зупинці біля пам’ятника загиблим солдатам стоять дві машини: «дев’ятка» і «Опель» на єврономерах.

— Куди поїдемо? Красна? Сто гривень. Менше не поїду, там немає дороги.

Вибору немає. Доведеться їхати за сто. Вже темнішає, а в гору йти мінімум три години. Сідаємо, проїжджаємо 12 кілометрів — і ось, заправка. Це останнє місце, де можна щось купити. Далі тільки гори, білки, кабани та дика м’ята. На заправці жінка махає.

— На вишку — це сюди.

a8166da05c5a094f7dc03724b41886e5

2

Звертаємо на путівець. Потік річки Тиси несе пластикові пляшки, пакети, кришки від унітазу і інше сміття — його в річку скидають місцеві жителі. 50 років тому в їхньому побуті не було пластику, вони ніяк не навчаться не смітити за своїм будинком. Поле, пасовище і дорога йдуть вгору. Гугл показує відстань — 2700 метрів. Начебто йти 40 хвилин, але насправді виявляється, що доведеться повзти по схилу 4 години.

Йти потрібно уздовж ліній електропередач. Іноді руки обдирає чагарник, іноді ноги провалюються в промоклу від дощу глину. Камені заскакують у кросівки, і тільки встигаєш зачепитися за який-небудь кущ. Через пару годин підйому Google показує: «Ви пройшли 1000 метрів». Попереду ще двічі по стільки ж. Ноги ниють, тремтять руки і дуже хочеться повернутися назад. Сергій Васильович періодично телефонує: «Ну, де ви там? Ця дорога для пенсіонерів».

8487e01fbaf43e758c17f86472cbf3e6

Темнішає, навколо кущі та чагарники, нічого не видно. Від гір віє холодом, під ногами все більше мокрої глини і гострих каменів. Ззаду відкривається вид — два селища в долині пульсують вогнями ліхтарів крізь хмари. Ще пару годин підйому — і я бачу вишку. Під нею будинок, дизельна станція і прожектор. Біля воріт гавкає Марта, маленька собака, яка народилася в горах.

На дверях папірець: «Дзвінок для виклику чергового». Двері не замкнені. Всередині будинку Сергій ходить у в’язаній шапці, кофті монтера і брюках. На вигляд йому не більше 55. Він незадоволений. Довелося чекати, а ще він відвик від людей.

— Корм ​​коту купили? Молодці. Але треба було брати сухий. Овочі принесли? Я ці помідори і огірки ніколи не тягну, в них одна вода. Хліб навіщо принесли? Я у себе в грубці роблю не гірше. Могли б подзвонити, я б розповів, що купити.

Ніяково. Тупцюємо в коридорі.

— Гаразд, там вода нагрілася, йдіть купайтеся. Що значить як? Береш тазик, кухлик, стаєш дупою до села і кричиш: «Карпааати!» І ллєш на себе окріп.

3

Сергій народився в Молдові і з дитинства хотів бути авіатором. Закінчив університет, потрапив за розподілом до Дубового, на Закарпаття. Тут був вертолітний завод і гори — другий об’єкт любові в його житті, після літаків. На заводі він отримав посаду старшого інженера. З того часу минуло 30 років, але йому згадувати про свою першу роботу боляче. За будь-якої нагоди він говорить лише про вертольоти й авіацію. Описує деталі, механізми, як їздив у Москву і намагався зробити так, щоб завод не розпиляли на метал. Не вийшло.

— Мене так привчили: навіть якщо ти напартачив у схемі, але все виглядає красиво, значить, і спрацював на славу. Я на вишці намагаюся все робити акуратно, а не просто так, намотав проводів і напаяв абияк. До мене тут жили майстри. Не будиночок був, а хтозна що. Це я привчив усіх сортувати сміття, мити посуд не в тазику з жиром, а миючим засобом, і роззуватися, коли в спальню заходиш. Перше, що зробив, — дошку. Хлопці продукти різали на шматку ящика. Така у нас війна була. Але впорався.

06ee4c5c93a9957c9b1bb3bd89e800c8

У будинку багато кімнат, але зайняті вони залізними шафами з миготливими лампочками: передавачами та трансляторами. Житлове приміщення невелике. Спальня з двома сітчастими ліжками і грубкою. Дерев’яна лавка, пара стільців. На грубці стоїть опудало лисиці. У кутку один на одному — телевізори. На екрані верхнього — політичне шоу, депутати кричать один на одного. Сергій йде за паяльником.

— Раніше як було? Щось зламалося, у тебе є 24 години. Не можеш полагодити, кинув на горб і побіг вниз. Бувало, три-чотири рази за день. Одного разу я тут на місяць застряг після повені. Потрібно було відновити зв’язок. Лежать опори, зв’язку немає. А вони в таких місцях впали, що туди не дійдеш. Ми тоді тягнули радіорелейний зв’язок. Зараз кажуть, це не потрібно, давайте оптоволокно проведемо. Так, якщо стовп впав, пішов, провід скрутив — зв’язок є. А оптоволокно ти так не скрутиш. Нічому їх повінь не навчила.

b99d193b66a6542917d2b7bee52c2574

Восени 1998 року п’ять днів поспіль на Закарпатті йшли зливи. Через це 5 річок вийшли з берегів, 120 сіл затопило, 17 людей загинули, а ще 20 тисяч переселили. Тоді дістатися до вишки було практично неможливо. Команда Сергія місяць лагодила апаратуру на станції.

— Ну ось, уявімо, що світла немає, як в 98-м. А у мене акумулятори. Їх вистачає на 48 годин. Через дві доби район буде без зв’язку. Повністю. От і все. Один раз був ураган, так тут повалило опори. Два місяці наверх з Дубового ходив плаваючий транспортер. Картина дивовижна! Їде транспортер, а на ньому 50—60 людей, кози, свині, мішки. Наче місцевий трамвай.

У коридор заходить кіт. Сергій лізе в кишеню і кидає йому частування. Кіт бере з підлоги раптовий подарунок і ховається під диван.

291d43c696d8c3704cdbe0a72ade5f6c

4

Біля спальні — маленька кухня і приміщення з продуктами, шафами для одягу, полками для посуду та раковиною. Над раковиною саморобний бойлер. Щоб потекла вода, потрібно натиснути ледве помітну педаль на підлозі.

На вишці часто бувають туристи. Деякі забрідають випадково, тому що звернули не на ту стежку, деякі бродять по горах і заходять у гості.

— Якось під Новий рік виходжу курити, а за сараєм трясеться обмерзлий турист. Заблукав. Я кажу: «Заходь». А він: «Я не один». Зайшли — хлопець і чотири дівчини. Відпоїв їх, відігрів. Знову йду курити. А там знову стоїть тіло в темряві. Інша група: чотири хлопці і дівчина. Їх теж прийняв. Сидимо в цій кімнаті, за вікном сніг, вітер виє, а у нас тут шум, спальники на підлозі, сміх, всі перезнайомилися. Всі разом вони й пішли наступного дня. Через пару років стукають в двері. Відкриваю, а там — ті хлопці та дівчата, всі до мене приїхали. Переженилися. У деяких діти. Досі з ними по телефону розмовляю.

bdd8817990ef209f0fb6b049f2d2ea0c

Ми ледве піднялися на гору при звичайній погоді. Як же сюди добиратися взимку? Сергій закурює.

— Взимку тут важко. Я, бувало, виведу зміну, пройдемо четверту частину по пояс в снігу, темніє. Повертаємо назад. На наступний день по натоптаному вже можна пройти половину. І так — поки до будиночка не доберемося. Ходимо так: один попереду топче сніг і робить коридор. В нього нема рюкзаку. Ми за ним, з рюкзаками.

У рюкзаках їжа і все, що знадобиться нагорі. Продукти сюди ніхто не привезе. Нагорі — тільки вишка, вітер і вовки.

1458e7509aa5f47ecfb92536e7dd1dc7

5

Сергій колупається в якихось деталях з паяльником в руках. В’язана шапка сповзла на лоб. Собака Марта лежить на підстилці.

— Нам сказали відключити аналог, так в селах телевізори тепер пил збирають. Дали завдання: залишити «UA: Перший». Так у мене передавач згорів після грози. Лагоджу, щоб хоч один канал у людей залишився. Як їм новини дізнаватися? Та й взагалі, телевізор потрібен. Включив, він тобі бубонить. Начебто ти не один вже.

У сусідній кімнаті на повну гучнысть працює телевізор. Депутат Вадим Рабинович кричить в ефірі NewsOne: «Та яка Європа? Яка Європа? Кому це треба!» Господар вишки згадує, як йому дзвонили під час Революції Гідності.

— Прислали телефонограму: «Посилити пильність і охорону, провести інструктаж». Я в журналі написав: «Кіт проінструктований».

8844c5f00372df2c3c4ee857c2451b45

Справді, кому прийде в голову захоплювати вишку — сюди навіть дістатися важко. Але Сергій це місце не вважає «будинком відлюдника». Для нього робота має романтичний присмак. Вдома його підтримують.

— Я коли на вертолітному працював, тут дівчата в гуртожитку жили, з педінституту. Були там чотири подружки. Одна мені якось електроплитку принесла лагодити. Потім фен. Потім ще щось. Весь час все лагодив. Так і одружилися. Адже вона зразу знала, що я не зможу без всієї цієї радіоелектроніки. І ось, завод вертолітний загнувся, а я сюди потрапив.

Сергій зустрів на вишці чотири Нові роки і кілька днів народження. Сім’я святкувала з ним.

— Мені найбільше подобається, що внизу кожен день біганина. Хтось копійку урвати хоче, ремонти, городи, магазини, машини. Постійна метушня. Ми ж не так розвинені, щоб не думати про їжу і одяг кожного дня. А тут я можу. Спокій.

На годиннику — за північ. Пора лягати спати. О сьомій ранку у Сергія переклик з іншими вежами. Він лягає на одне з ліжок, фотограф на іншу, я на розкладачку. Наді мною нависає усміхнена лисиця. Сергій повертається на бік.

— Ти її не бійся. Вона домашня. Не вкусить.

142c65e00f4f7cf2e6c4c996e34005df

6

Рано-вранці, після переклику, Сергій знову щось паяє, прикручує і закручує. Хоче швидше полагодити передавач для єдиного каналу. Всі деталі у нього є, але потрібен час. Ми швидко збираймося. Спускатися вниз легше — години дві. Потім на попутках до Тячева і звідти до Ужгорода.

— Якщо все буде добре, за пару днів впораюся. А потім і зміну здавати. Приїжджайте влітку і взимку, мене не буде, напарники будуть. У нас тут добре, красиво. Завжди раді.

Спускаємося вниз, за півтори години нарешті бачимо село. Воно зовсім невелике. Вишка звідси — ледве помітна пляма на вершині гори. Біля магазину — місцева мешканка. Запитуємо, звідки можна зловити попутку.

c5f5c23be1b71adb51ea9dc8e9d444a8

— А ви у заправки станьте. Там хтось підбере. Або фура їхати буде, або в церкву хто. А ви де були? На вишку ходили? Мертва вона тепер, вишка ваша. Толку від неї? Жоден канал не показує. Що вони там роблять? За погодою стежать? Зовсім нудно без телевізора.

Біля заправки ніхто не хоче зупинятися, машини проїжджають повз, водії фур навіть не дивляться в наш бік. Нарешті пригальмовує старенький «Пежо». Сідаємо, розповідаємо водієві, де були. Він киває головою.

— Шкода, звичайно. Хоч «УТ-1» був [після реформи «UA: Перший»], раніше його ніхто не дивився, а тепер всі стали. Але і його зараз немає. Полагодить — знову дивитися будемо. А то трапиться щось в країні, а ми й не дізнаємося в цій глушині.

Через два тижні концерн РРТ відключив сигнал каналу «UA: Перший» за борги. Через недофінансування каналу було нічим їх гасити. Такі місця, як Дубове, залишилися без телебачення.

Євген Спірін, the Бабель


Розробка сайтів в Ужгороді

Розробка сайтів у Хусті


Телефонуйте сьогодні:

+38 050 7000 736

+38 098 311 9070

Гарантійне обслуговування, адміністрування, просування, технічна підтримка

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Loading...