Опубліковано: 26.09.2018. Переглядів: 4680


Чорна п′ятниця 35 років тому забрала життя 29 закарпатців: Розповіді очевидців та свідків (ФОТО)

45-90989835 років тому, 22 вересня 1983 року, сталася жахлива трагедія з пасажирами рейсового автобуса «Мукачево – Арданово». В селі Залужжя, що на Мукачівщині, заживо згоріли 29 людей. Це 13 мешканців Арданова, 5 – Дунковиці, 2 – Доробратова, 7 – Горбка та водій із Мукачева. У народній пам’яті той день залишився чорною п’ятницею, днем скорботи.

Серед жертв страшної мученицької смерті було двоє пенсіонерів і троє – віком понад 30 років. Всі решта – юнаки й дівчата від 15 до 25-ти та одна п’ятирічна дитина. Напередодні в Арданові відзначали храмове свято. Але того разу в жодній хаті 24 вересня не гостилися. Село наче оніміло. Всюди – плач, смуток і розпач.

Причини трагедії

Біда назрівала давно, але про неї ніхто й не здогадувався. На Іршавській меблевій фабриці роками перевозили лак та інші легкозаймисті продукти не спеціальними машинами, а примітивними, як кажуть, «злабуданими» вручну місткостями. Їх просто завантажували в кузов, наповнювали лаком у Мукачеві й везли в Іршаву. Так було й того злощасного дня. До всього за кермо сів не той водій, що завжди, а змінний. Він давно працював на підприємстві, і його додатково навіть не проінструктували.

Заправивши обидві саморобні ємності, чоловік вирушив на Іршаву. Вони не були закріплені, а днище кузова – металеве. На окраїні Залужжя в іршавському напрямку є різкий поворот направо, далі відразу починається підйом. Водій, очевидно, перевищив швидкість на повороті, бо цистерни зрушилися з місця і почали зсуватися до заднього борту. На підйомі машиною чи то трясонуло, чи керманич «газонув», але цього було досить, щоб одна з ємностей злетіла на дорогу й одразу ж репнула по зварному шву.

Арданівський автобус їхав позаду. Незважаючи на те, що водієві подавали явні сигнали зупинитися, він цього не зробив. Коли ж потрапив на слизький і клейкий лак, що лавиною нісся згори, його стало заносити. Намагаючись виправити ситуацію, він натиснув на газ. Чи то від іскри, чи просто від гарячого струменю вихлопних газів маса, яка текла асфальтом, загорілася. Очевидці стверджують, що відразу пішов їдкий чорний дим, а потім знявся стовп вогню – вище придорожніх тополь. І в центрі цього пекла опинився автобус із пасажирами.

Все сталося так блискавично, що ніхто нічого не зрозумів. Водій відчинив передні й задні двері, вимкнув мотор. У салон дихнуло полум’ям і димом. Останній був такий їдкий, що пасажири відразу втратили свідомість. Тому так багато жертв.

Пам’ятник авторства Михайла Беленя у Залужжі, присвячений загиблим мученицькою смерттю…

Пам’ятник авторства Михайла Беленя у Залужжі, присвячений загиблим мученицькою смерттю…

Розповіді очевидців та свідків

 Ганна Канчій (Радик), 55-річна жителька с. Арданова, пригадує:

– Разом із подругою Ганною Синетар ми доїжджали на трикотажну фабрику в Мукачево. Якраз тієї осені дуже мінялися водії на арданівському маршруті. А того дня мукачівський автобус зірвав перший рейс, тому ми сіли на той, який возив робітників ПМК-98.

Вставати того ранку виявилося тяжко, бо напередодні був празник, танці в клубі тривали до другої години ночі… А Ганна, поспішаючи на автозупинку, в темноті оступилася, боляче вдарилася колінами об каміння.

Коли поверталися додому вже нашим рейсовим автобусом, розташувалися одразу за водієм. Ганна ще попросила помінятися місцями – сіла до вік­на, бо збоку пасажирів вражали її обдерті коліна. Після майже безсонної ночі та трудового дня ми заснули відразу. Я прокинулася в Залужжі на зупинці. Хоча й сиділа на передньому сидінні, але нічого не бачила: за спиною водія була непрозора занавіска, а біля нього стояли три хлопці з Дунковиці.

Коли відчинилися двері й навкруги все палало, вони вистрибнули, я за ними. Тямлю тільки, що вогонь тікав униз, по схилу, а я ступала по гарячій слизькій масі, як по воді. Не розумію, чому на мені не загорілося плаття, адже воно було кремплінове. Опам’яталася аж наверху, біля хреста. Там мене побачив знайомий водій, котрий віз вапно з Приборжавського до Мукачева. Дорога до міста була закрита. «Ой, Аню, так у тебе всі ноги в пухирях, давай відвезу тебе в Доробратівську лікарню», – сказав.

У Доробратові робочий день уже закінчився, поки знайшли медиків, я вже їх не цікавила, бо з місця трагедії сюди привезли першу партію приречених. Вони ще були живі, але обличчя в усіх – обвуглені, одяг повністю згорів. Видовище страшне…

Тоді я згадала про свою маму. Вона була тяжко хвора й лежала в стаціонарі в Кам’янському. «Мушу йти до неї, бо як почує про біду з арданівським автобусом, не переживе», – свердлила мене думка.

А тут якраз нагодився колгоспний шофер Петро Симчик, який направлявся з Негрова в Арданово. Він погодився підвезти в Кам’янське. І вже там медики не пустили мене на очі мами, поки не обробили рани й не зробили перев’язку.

«А знаєш що, доню, – сказала мені тоді мама. – Я давно не спала й тільки тепер пополудні сон мене все ж здолав. І наснилася мені дивина: ніби я в лісі, а там корови Товканця, Синетаря, Капустея й наша. Раптом почався вітер, великі гілки падали просто на корів. Наша кудись зникла…»

Сон був віщий. У всіх згаданих родинах тоді згоріли їхні діти. Я залишилася. А наша корова справді зникла. Знайшли її наступного дня за кілька кілометрів від того місця, де паслася.

Петро Симчик відвіз мене додому. Вже в Арданові мені хтось дав хатні тапочки, бо моє взуття на ногу не налазило. А та ніч знову була неспокійна. По селу ходили наряди міліції, уточнювали, хто був пасажиром автобуса. Перші свої покази дала і я.

Ще хочу сказати про тих трьох хлопців із Дунковиці, котрі вистрибнули переді мною. Михайло Пекар довго лікувався, вижив, має довічні шрами. А от Михайлові Балезі зовсім нічого не було. Третього, дуже обпеченого, знайшли неподалік дороги. Він помер.

 Магдалина Кобаль, жителька Арданова, 72 роки:

– У тому нещасному автобусі згоріла моя мама, 77-річна Іда Манді. – Того дня вона понесла гостинці, моїй старшій донечці Мар’яні, яка вчилася в Ужгородському музучилищі. Бабуся дуже хотіла, щоб внучка поїхала з нею в Арданово. Та, на щастя, наступного дня дочка мала відповідальне прослуховування з вокалу.

… Коли мене запросили на процедуру впізнання, останки обгорілих тіл виймали з мішків. Я впізнала маму лише за металевими дужками її окулярів. Права обгоріла рука була притиснута до вуха, й воно залишилося цілим…

 Михайло Товканець, житель Арданова, 49 років:

– Нас у сім’ї зростало троє дітей: брат Микола, сестра Марія та я. Марія була середульшою. Вона виїхала на заробітки в Полтавську область, зустріла там хорошого хлопця Олександ­ра Кожедуба. Палка любов закінчилася весіллям. На храмове свято Марія вирішила показати свого судженого арданівській родині. Всі родичі полюбили його. До «вароша» молоді поїхали, щоб придбати подарунки для рідні з Полтавщини.

Саша вискочив із автобуса, але повернувся за Марійкою. Вона вже не подавала ознак життя, а полум’я обпікало. Він знову вистрибнув, відбіг, утратив свідомість. Лікувався дуже довго, але вижив. Коли вже міг ходити, батьки забрали його додому. Зв’язок із ним тримаємо. Саша сумує за Марійкою і згадує ті прекрасні дні, коли вони були разом.

 Марія Станинець, жителька Арданова, 60 років:

– У тому, що сталося, найбільше звинувачують водія. Можливо, це й правильно, але не менша вина іршавчан. Хочу сказати те, що знаю. Я теж працювала тоді на трикотажці в Мукачеві, але в другу зміну. Післяобіднім рейсом того самого автобуса, що згорів, добиралася на роботу. Поводився водій дуже дивно. У центрі, на початку маршруту, нас було двоє пасажирів. У нижньому кінці села не зупинявся, як і в Дунковиці, хоча стояли люди, котрим треба було їхати на роботу. Дуже дивно це було. Зворотним рейсом він доїхав лише до Залужжя…

Похорон під контролем

Тодішня влада, якій потрібні були переможні рапорти, трудові перемоги та відданість, дуже не любила, щоб люди знали про її проколи. Інформацію про трагедію з пасажирським автобусом засекретили. Нашій районці заборонили пуб­лікувати навіть співчуття, не кажучи вже про якусь статтю. Завуальоване співчуття дозволили десь через два тижні. А «Голос Америки» того ж таки вечора розповів про цю подію всю правду.

Тоді в Арданові була напруга з похороном. Влада хотіла зробити громадянську панахиду з промовами та оркестром, але батьки, родичі, все село вперлися: «Усі вони хрещені, і в останню дорогу проведемо їх за християнським обрядом».

Так і сталося. Заупокійну молитву біля церкви, куди доставили труни, відправив отець Василь Думнич. Очільники району стояли збоку. Всіх 13 мучеників поховали в одному ряду. Державним коштом їм поставили пам’ятники.

***

А висновки після трагедії таки зробили. Були покарані заступники начальників обласного управління, Іршавського та Мукачівського райвідділів міліції, які курирували державтоінспекцію. Самих інспекторів у Іршаві та Мукачеві понизили в посадах. А злощасний поворот у Залужжі зрізали, розширили, вирубали кущі, що заважали огляду дороги.

Був і суд. Тюремні терміни одержали водій та механік Іршавської меблевої фабрики. Мав одержати солідний термін і водій автобуса, але його покарав Бог.

Крім цього, зняли з постів директора Кушницького лісокомбінату, головного інженера та директора Іршавської меб­левої фабрики.

Ще одним наслідком цієї трагедії стало те, що з осені 1983 року всі автомобілі, які перевозять небезпечні вантажі, мають спеціальні знаки. Виявляється, що така норма діяла давно, але дотримуватися її почали тільки тоді, «як гримнув грім».

У 2003-му на місці катастрофи з арданівським автобусом, встановили пам’ятний знак – білий хрест із прізвищами мучеників. Автор – академік Михайло Белень. На ньому викарбувані поетичні рядки Василя Кузана:

Тут згоріла молодість
і старість,
Цвіт кохання і тепло долонь…
Та дорога, що вела додому,
У пекельний повела вогонь.

Михайло ЦІЦАК, НЗ


Розробка сайтів в Ужгороді

Розробка сайтів у Хусті


Телефонуйте сьогодні:

+38 050 7000 736

+38 098 311 9070

Гарантійне обслуговування, адміністрування, просування, технічна підтримка

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Loading...