Опубліковано: 14.05.2018. Переглядів: 1450


Пістрялівський монстр зблизька. Частина ІІ (ФОТО)

b7343952-1У минулій публікації ми почали розповідь про засекречене будівництво Пістрялівської РЛС  і народне збурення, яке викликав цей об’єкт у 1990-х. Зупинилися на кульмінаційному моменті, тож тепер продовжуємо…

«Навздогін полетіло каміння»

«Підійшов уже великий загін міліції. Нас оточила група людей, які утворили коридор, щоб ми пройшли. Це виявилися відважні хлопці з Мукачівського відділу держбезпеки. Спустилися до центральної дороги. До вертольота пройти неможливо. Веліхов знову зблід. Запали сірника – і все вибухне. Хлопець із КДБ вмить зорієнтувався й шепнув: «Як дійдете до центральної дороги, то не йдіть до вертольота, а поверніть направо, де стоїть червоний «Жигуль». Сядьте в машину і їдьте, а гелікоптер полетить за вами». Спустившись униз, повернули направо, метрів через 50 дорога перегороджена трьома легковиками, а за ними стоїть червоний «Жигуль» із відчиненими дверцятами. Тільки-но ми посідали в машину, а люди за нами. Навздогін полетіло каміння, дерев’яні й металеві предмети. Авто рвонуло вперед. Пілот уже знав: коли воно рушить – треба летіти за ним. Тут, перед тією загородою з машин, вишикувався наряд міліції. Три легковики, які робили заслін, були перекинуті, але ми вже віддалялися. Проїхавши три кілометри, зупинилися. Показую, щоб спустився вертоліт. Та що це? Бачу мчить за нами валка автомобілів, а з вікон стирчать палиці.

Коли ми злетіли, машини зупинилися. Звідти нам погрожували кулаками. Пригнічені тяжкими враженнями, ми летіли в Ужгород. З одного боку, мені дуже прикро, що закарпатці себе так повели. З іншого, все це примусило Веліхова та інших відчути серйозність ситуації. Прибули в обласний центр, подякували пілоту, який теж був добряче наляканий. Сказав, що якби вертоліт не залишався заведений, коли ми сідали в машину, його би перекинули й потріпали. Всі члени комісії нас чекали в готелі «Дружба». Вони вже мали інформацію про нашу пригоду на об’єкті. Комісія – близько 40 чоловік, у т. ч. і закарпатські вчені-фізики. Веліхов почав ділитися враженнями від мукачівських подій, заявив, що вперше у житті побачив людський біль і ненависть до себе через цей об’єкт. Говорив: «Якби не Михайло Юрійович, я б, мабуть, живий із Мукачева не вибрався. Я відчув і бачу, що весь народ проти будівництва РЛС. Ми повинні це зрозуміти. Тому давайте внесемо пропозиції уряду СРСР зараз же припинити будівництво».

Під кінець Веліхов як голова комісії сформулював остаточне рішення, зачитав його і спитав, чи є якісь інші пропозиції. Їх не було, ухвалу рішення прийняли. Цитую: «Припинити будівництво Пістрялівської РЛС. Закарпатському облвиконкому розглянути питання використання цього об’єкта в інтересах народногосподарських потреб». Все це було опубліковано в засобах масової інформації. У своєму виступі по телебаченню я розповів про рішення по Пістрялівській РЛС, і люди трохи заспокоїлися», – описує ті події у спогадах Михайло Волощук.

Страйк

«Однак військові продовжували будівництво станції, і 29 травня 1990-го мені доповідають, що в Мукачеві близько 150 чоловік страйкують, а жінки з малими дітками сидять на залізничному полотні, й жоден поїзд не може проїхати в сторону Києва і Москви. В Чопі й Мукачеві скупчилося багато вантажних і пасажирських потягів».

Сесія обласної ради, роботу якої транслювали на площу перед владним будинком, де зібралося близько 15 тисяч чоловік, прийняла рішення про припинення будівництва РЛС. Начальник УВС В. Сірик організував патрулювання перед об’єктом, і таким чином було перекрито доступ до нього машин, – ідеться в мемуарах.

Будівництво об’єкта припинили. Проте урядового документа не було. На рішення сесії облради Київ і Москва мовчали. Із спогадів дізнаємося, що з червня 1990-го в Ужгород приїхали кореспонденти цент­рального телебачення і попросили Михайла Юрійовича дати інтерв’ю про події, пов’язані з будівництвом Пістрялівської РЛС. А вже наступного дня показали відзнятий матеріал по ЦТ. Коментатор сказав: «Повідомляємо, що нарешті, вперше в Радянському Союзі, Закарпатська обласна рада України показала свої права, але військові відомства не реагували на прохання населення, і обласна сесія прийняла сміливе рішення – призупинити будівництво військового об’єкта».

Народні депутати від Закарпаття Д. Кельман та І. Галас разом із М. Волощуком постійно інформували ВР України про події в краї, пов’язані з об’єктом. 2 серпня 1990-го Верховна Рада прийняла постанову про мораторій на п’ять років на будівництво надпотужних РЛС у межах території України.

На цьому, здавалося, можна було покласти крапку. Але в Міністерстві електронної промисловості СРСР замовлення на обладнання для станції не анулювали, і повним ходом ішло його виробництво. В березні 1991-го, будучи на ХХVІІІ з’їзді, Михайло Юрійович особисто просив Михайла Горбачова прийняти його. Горбачов вислухав і сказав: «Я припоминаю вашу фамилию, приму. Вам скажут». Робота з’їзду завершувалась, а йому ніхто нічого не сказав. Після цього М. Волощук іще тричі їздив до Москви на прийом до секретарів ЦК Яковлева, Грекова, Бакланова, але його намагання якось вплинути на вирішення проб­леми будівництва станції не дали позитивного результату. На нараді перших секретарів обкомів партії і ЦК союзних республік із приводу директив п’ятирічного плану розвитку країни на 1991–1995 роки, він знову підійшов до Горбачова з проханням прийняти його. Той відповів: «Хорошо, приму тебя завтра». На цьому все й закінчилося. Але Михайло Юрійович і не думав припиняти боротьбу.

У голови Ради Міністрів СРСР

«Потрапити на прийом до Миколи Рижкова – це, мабуть, останній мій шанс», – подумав Михайло Волощук після попередніх відвідин московських високопосадовців. Будучи добре знайомим із першим секретарем ЦК КП України Станіславом Губенком, поїхав до нього з проханням домовитися про зустріч із Рижковим. Домовилися на 5 червня 1991 року, об 11.00. Але сталося так, що Рижков терміново вилетів у Казахстан і доручив своєму заступнику В. Білоусову прийняти Волощука. Після годинної розмови, що мала «виховний характер», Михайло Юрійович зрозумів: далі говорити немає сенсу. Побачивши його збентежений стан, Білоусов запропонував відвідати РЛС у лісі за 30 км від Москви, щоб переконався, що такі станції не є шкідливими. Наступного дня о 9-й Волощук був у Білоусова. Останній продовжив «виховний» процес. Не витримавши, Михайло Юрійович вийшов із кабінету, й навіть руки не подав на прощання… А в аеропорту «Внуково» почув оголошення: «Пасажир Волощук, який о 23.10 відлітає до Києва, просимо підійти до десятого вікна». Тут йому сказали, що Микола Рижков чекає його у себе в кабінеті. Попри пізню годину, зустріч таки відбулася…

В кабінеті вже сидів Білоусов. Виявилося, що Рижков щойно прилетів із Казахстану, а дізнавшись про підсумок спілкування з Волощуком, розпорядився розшукати його і повернути. Уважно вислухав викладену Михайлом Юрійовичем проблему, пов’язану з будівництвом РЛС, включно зі страйком, мітингами, референдумом, обманом людей через секретність об’єкта. На завершення гість сказав: «Повірте мені, Миколо Івановичу, я готовий покласти голову на відсіч, але РЛС на Закарпатті не буде, а де вона буде після такого ставлення до краю і людей нашого керівництва держави – не знаю. Дуже жалкую, що Василь Григорович (Білоусов) мене два дні виховував і навіть не подумав про якесь рішення. Я маю п’ять проектів рішення РМ СРСР, які задовольнять Закарпаття, але він на них навіть не глянув».

Рижков спитав, чи має він при собі ці проекти. «Звичайно, маю», – відповів Михайло Юрійович і перший проект, який найбільше задовольняв наш край, подав йому. Він уважно його перечитав і звернувся до Білоусова. «Я підпишу це розпорядження. Організуйте друкування та реєстрацію, щоб Михайло Юрійович забрав один примірник із собою». Отримавши документ, М. Волощук запросив союзного прем’єра відвідати Закарпаття. Домовилися, що візит відбудеться у середині вересня 1991-го. Але…

Пістрялівський монстр зблизька

Основна будівля РЛС мала 14 наземних поверхів та один під землею. Споруду добре видно з дороги, що веде з Мукачева до Іршави. Наприкінці 2008-го тут ще височіли 9 поверхів, але швидкими темпами ішов демонтаж. Автор цих рядків відвідав об’єкт. Тоді до нього міг проникнути будь-хто – охорони не було. Ми відчували присутність людей: стукали кувалди. Це працювали місцеві добувачі заліза. Тут усе, як у фільмі жахів. Ідеш і не знаєш, що спереду, збоку і чи не впаде щось на голову. Коли піднімалися сходами з першого на 9-й поверх, не полишало відчуття, що вони можуть обвалитися. На міжповерхових залізобетонних перекриттях багато дірок. Спустившись донизу, обійшли довкола будівлі, де побачили на одній зі споруд замкнені залізні двері опечатані представниками МЗС, СБУ та сільради ще 18 березня 2008-го.

Відразу після припинення будівництва Волощук вніс пропозицію про використання приміщень станції: планувалося у двоповерховій споруді на першому поверсі розмістити підприємство по розливу мінеральних вод і виготовленню солодких напоїв. На другому, де є великі компресорні установки, організувати холодильник, де зберігати овочі і фрукти для населення області. Велику будівлю хотіли передати Академії наук України для станції космічних досліджень. З цього приводу президент АН Борис Патон дав тоді згоду.

Але…

2003 року рішенням облради Пістрялівську РЛС передали в комунальну власність м. Мукачева. А міськвиконком уклав договір із підприємством «Донецьклом» – тільки вдумайтеся: за кільканадцять тонн металобрухту демонтували будівлі станції. Сьогодні тут залишилися лише сліди від колишнього комплексу РЛС. Тобто маємо те, що маємо.

Юрій ТУРЯНИЦЯ, краєзнавець, член НСЖУ

• При підготовці статті використано не опубліковані сторінки спогадів М. Волощука.

Читайте також: Пістрялівський монстр… Його будували під маркою «макаронної фабрики», але обдурити людей не вдалося (ФОТО)


Розробка сайтів в Ужгороді

Розробка сайтів у Хусті


Телефонуйте сьогодні:

+38 050 7000 736

+38 098 311 9070

Гарантійне обслуговування, адміністрування, просування, технічна підтримка

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Loading...