Опубліковано: 07.05.2018. Переглядів: 4819


Пістрялівський монстр… Його будували під маркою «макаронної фабрики», але обдурити людей не вдалося (ФОТО)

111Далеко не всі закарпатці знають історію будівництва поблизу Мукачева Пістрялівської радіолокаційної станції, тим більше – подробиці протистояння мешканців міста та навколишніх сіл із вимогами її закриття, коли РЛС була вже готова до роботи. Тому пропонуємо вашій увазі маловідомі сторінки спогадів тодішнього керівника краю Михайла Волощука, який через свою посаду став безпосереднім учасником тих подій і був ініціатором проведення з цього приводу обласного референдуму.

Щит «імперії зла»

Коли США у 1980-х розпочали будувати протиповітряну оборонну систему «Соя», Радянський Союз, відповідно, став також переглядати свою. Тоді прийняли рішення про зведення чотирьох надпотужних радіолокаційних станцій у Красноярську, Ризі, Тбілісі та неподалік Мукачева. Адже РЛС «Шипка», що була розташована на його околиці, радіусом дій охоплювала лише Європу й Англію включно, а США залишалися в зоні її недосяжності.

У Радянському Союзі існувала практика облаштування спільних смуг для літаків військового й цивільного призначення, як-от у Івано-Франківську. З ініціативи нашої області аерофлот України і СРСР дали згоду на створення й на Закарпатті міжнародного аеропорту. Для вирішення цього питання тодішній голова облвиконкому Михайло Волощук поїхав на прийом до командуючого повітряними силами, заступника міністра оборони СРСР генерал-полковника Бориса Шапошнікова. Під час обговорення цього питання зі спеціалістами ПВО Михайло Юрійович зауважив, що мешканці Мукачева постійно скаржаться на великий шум літаків при зльоті та посадці,особливо в нічний час. Уважно вислухавши ці аргументи, Шапошніков пригадав, як у одній із розмов Л. Брежнєв сказав йому, що населення часто пише скарги на незручності, яких завдає військовий аеродром. Відтак вирішили: треба будувати ще одну злітно-посадкову смугу для військових літаків поза Мукачевом, а існуючу використовувати для цивільних. Для цього Б. Шапошніков розпорядився підібрати групу спеціалістів і представити йому з цього питання пропозиції. Через 6 днів на військовому літаку в Ужгород прилетіла комісія у складі 17 чоловік. Від України до неї входив перший заступник начальника аерофлоту, заступник голови Держплану УРСР М. Халапсін. Поїхали всі на Мукачівський військовий аеродром, де відбулася довга конкретна розмова. Прийшли до спільної згоди, де й у якому напрямі будувати нову смугу. Але коли Михайло Юрійович пішов із посади голови облвиконкому, ніхто цим питанням не займався.

Після наради влаштували обід, і коли вже пропустили кілька чарок із тостами, генерал шепнув М. Волощуку: «Скоро у вас біля Мукачева розпочнеться велике будівництво». Той спитав: «Яке будівництво?» Але у відповідь почув: «Я вам більше нічого не скажу, і ви нічого не знаєте».

222-135x180Під що виділяють землю – цивільні не знали

У листопаді того року Михайло Волощук відзначив своє 50-річчя й подав у відставку у зв’язку з переходом на іншу роботу. А вже в березні 1985-го на виконання листа Ради Міністрів УРСР обласна комісія з представником військових підібрала за 17 км від Мукачева поблизу с. Пістрялова майданчик для будівництва. Ніхто, крім військових, не знав, під який об’єкт іде ділянка. За три місяці прийняли рішення про виділення для будівництва «Рембази» Міністерства оборони України 371-го гектара землі. Тоді в Раді оборони СРСР уже був готовий типовий проект на зведення РЛС біля Мукачева, а прив’язка на місцевості робиться недовго…

Спорудження РЛС ішло швидкими темпами. Рубали ліс, будували під’їзні шляхи, здійснювали монтаж електропідстанції, водопроводу. Територію обгородили. До об’єкта цілодобового курсували машини. Тут часто бували генерали з Москви. Через деякий час почали вимальовуватися силуети будівлі, яка швидкими темпами росла все вище. А поряд зводили іншу, один поверх якої розташовувався у землі, розміром із футбольне поле. Роботи велися під суворим секретом. Та попри це, президент США Рейган при зустрічі з М. Горбачовим на Далекому Сході, спитав: «А що ви будуєте в лісі біля Мукачева на вашому західному кордоні?» Космічна розвідка Сполучених Штатів зафіксувала пістрялівський і красноярський об’єкти.
Перебудова в Радянському Союзі після приходу до керівництва державою Михайла Горбачова, події в Прибалтійських республіках перекинулися й на Україну. В 1988 – 1990-х роках процеси демократизації суспільства набирали потужних обертів. Вже ніхто не перешкоджав мітингам. Серед населення поширювалися чутки, що в Пістрялові будується атомний реактор, а військові запевняли: там буде макаронна фабрика. Інша версія – завод по ремонту літаків. Але коли споруда піднялася вгору, всі зрозуміли, що то брехня.

Питання Пістрялівської РЛС розглядали у Верховній Раді – безрезультатно

У кінці 1989-го – на початку 1990-го соціально-політична напруга в області досягла піку. На підприємствах Мукачева створювалися страйкові комітети. На вимогу мітингуючих Рада Міністрів України створила комісію, яка, побувавши на об’єкті, зробила висновок – він не шкідливий. Це ще більше збурило населення.
Почався новий виток хвилювання. Обком партії й облвиконком уже не контролювали ситуацію. Народний депутат від нашої області Зінаїда Приходько домоглася розгляду цього питання на засіданні сесії Верховної Ради, але бажаної реакції не було. 2 січня 1990 року пленум Мукачівського райкому партії і сесія районної ради засудили будівництво Пістрялівської РЛС і прийняли звернення до Верховної Ради стосовно його припинення. Безрезультатно. Реакції ніякої. Того ж місяця Г. Бандровського звільнили з посади першого секретаря та обрали натомість Михайла Волощука. Він на третій день після призначення поїхав на будівництво РЛС, де побачив, що об’єкти готові десь на 70%. Відтак терміново відправили інформацію на ім’я президента СРСР Михайла Горбачова, голови Ради Міністрів СРСР Миколи Рижкова та міністра оборони СРСР Д. Язова. Але звернення залишилися без відповіді.

Телефонні дзвінки й особисті розмови М. Волощука з керівниками ЦК КП України, Ради Міністрів УРСР і Верховної Ради нічого не давали. Тож він ініціював з цього питання обласний референдум, а документи за підсумками його проведення передали безпосередньо міністру оборони СРСР. Після приїзду делегації з Москви Михайло Юрійович зателефонував по зв’язку «ВЧ» Л. Язову і розповів про ситуацію, яка склалася в краї навколо будівництва РЛС, і просив його створити урядову комісію, яка би глибоко вивчила всі обставини, включаючи політичні моменти і їхні наслідки. У відповідь Язов повідомив: «Це питання може вирішити тільки Рада оборони держави й вище політичне керівництво. Будемо думати…» Будівництво об’єкта трохи сповільнилось. Вдень менше стали курсувати машини, але роботи всередині кипіли.

«Розбиті двері й закривавлена рука трохи заспокоїли натовп»

Михайло Волощук у своїх споминах пише: «В лютому 1990 року мене прийняв перший секретар ЦК КП України Володимир Івашко. Проінформував його про становище в області і просив умовити
М. Рижкова створити урядову комісію для вивчення ситуації і прийняти відповідне рішення. Івашко при мені подзвонив М. Рижкову і з тривогою висловив свою думку… Рижков відповів: «Я знаю про ситуацію. Ми створимо комісію…»

Через чотири дні мені зателефонували із загального відділу Ради Міністрів СРСР, що комісія створена, її очолює Е. Веліхов, академік АН СРСР, радник президента Горбачова по науці. Післязавтра комісія спецрейсом вилітає в Ужгород і чи знаю я, що Веліхов завтра о 10-й ранку поїздом Київ – Ужгород приїжджає в Мукачево? Дзвоню начальнику КДБ, начальнику управління внутрішніх справ, чи мають вони якусь інформацію про приїзд Веліхова. Ніякої. Вирішивши підстрахуватися, беру делегатську машину «ЗІМ» і їду до потяга в Мукачево, а інші працівники будуть зустрічати літак в Ужгороді.

Приїжджаю в Мукачево на залізничний вокзал. Бачу, сотні чоловік стоять біля воріт. Ходжу по перону. Чекаю поїзда. Народу більшає. Стою біля вагона «СВ». Виходить Веліхов. Я його впізнав. Привіталися. Я представився. На площі нас зустрічає близько трьох сотень людей. Я перед ними виступив, представив голову урядової комісії і попросив спокійно розійтися, дати можливість нормально працювати.

Приїжджаємо до ратуші, де раніше знаходилися всі партійні й радянські органи. Вся площа заповнена людьми. Веліхов розгублено запитує мене: «Чому вони зібралися?». Машина зупинилася, далі їхати було неможливо. Таку ситуацію я не міг передбачити. В цій масі не бачу жодного знайомого. Міліції теж немає. Я кажу водію: «Ми підемо пішки до міськкому партії, а ти стій тут. Коли зможеш виїхати, прямуй до міськкому. Якщо мене там не буде, то їдь в Ужгород і чекай команди».

Взяв гостя під руку. Проходимо повз натовп. Я весь час розмовляю з людьми, прошу дати нам дорогу. Хуліганських витівок не було, ніхто нас не чіпав. Підходимо до міськкому і міськвиконкому. Площа заповнена людьми, і всі прямують за нами. Потрапити в будинок ми не змогли: керівництво міста, мабуть, із переляку, зачинило двері. Дехто з дорослих був «під градусом». Почалися крики, вигуки. Тягну за руку Веліхова. Стали біля дверей – ні вперед, ні назад. Що робити? Треба діяти негайно. Зібравшись із силами, правою рукою кулаком ударив по скляних прозорих дверях. Вони розсипалися. Скло поранило руку, заюшила кров. Проштовхнувши Веліхова вперед, зранену руку підняв угору, шукаючи лівою в кишені хустку.
Розбиті двері і закривавлена рука трохи заспокоїли натовп. Народу було, мабуть, 10 – 15 тисяч. Через розбиті двері ніхто в будинок не йшов. Заходимо в кабінет першого секретаря Михайла Костура. Він стоїть – аж зблід. Веліхов весь сполотнів. Перев’язавши руку, телефоную начальнику КДБ і УВС. Даю завдання забезпечити зустріч членів комісії, доставити їх у готель «Дружба». Окремо керівника КДБ попросив, щоб він зв’язався з військовим аеродромом, аби там підготували вертоліт, який нас доставить на об’єкт у Пістрялово, а потім – назад в Ужгород. Давши всі розпорядження, кажу: «Треба вийти до людей і виступити». Веліхов відмовився. Костур, Роглєв і я вийшли до народу. Я виступив з теплою промовою. Розповів про дії обласної ради, Ради Міністрів СРСР, про Веліхова як голову комісії. Я закликав присутніх до порядку, щоб не ганьбити Закарпаття. Народ слухав спокійно. Правда, допустив одну помилку, сказавши, що повезу Веліхова на об’єкт. Костур шепнув, що приїхав мікроавтобус.

Попрощавшись із людьми, я повернувся в кабінет, де сиділи Веліхов і секретарі міськкому партії. У Веліхова настрій упав. Я заспокоюю всіх, прошу не ускладнювати й без того напружену ситуацію. Ми спустилися вниз до запасних дверей, сіли в автобус і бічними вулицями поїхали на військовий аеродром. З нами був один кореспондент із обласної газети», – йдеться у спогадах М. Волощука.

Вертоліт уже чекав їх, тож вирушили без затримки. «Підлітаючи до РЛС, я побачив, що неподалік зібралося близько тисячі чоловік. Це були селяни з навколишніх сіл. Ми зробили круг навколо об’єкта, бачу низку машин, що тяглася сюди з Мукачева. Мене це збентежило, – пише далі Михайло Волощук. – Посадили вертоліт біля центральної дороги і йдемо до споруди. Нас зустріли оплесками. Бачу знайомі обличчя – голови сільських рад, директори шкіл. Люди щиро вітаються, і Веліхов трохи повеселів.

Ставши на дерев’яний ящик, я виступив перед селянами, розповів усе, представив голову урядової комісії Веліхова, дав йому хорошу характеристику й висловив надію, що комісія вирішить питання, як цього чекають закарпатці. Потім ми ознайомились із об’єктом. На нижньому поверсі – величезні компресори й інше обладнання. Поки все це оглядали 20 – 25 хвилин, прибула маса народу з Мукачева. Площа була заповнена людьми так щільно, що ми не могли добратися до вертольота. Публіка з міста дуже відрізнялася від сільської. Почалися провокативні вигуки: «Вбивці будують об’єкт», «Геть військових!», «Не віримо уряду! І т.п.»

Юрій ТУРЯНИЦЯ

Читайте також: Пістрялівський монстр зблизька. Частина ІІ (ФОТО)


Розробка сайтів в Ужгороді

Розробка сайтів у Хусті


Телефонуйте сьогодні:

+38 050 7000 736

+38 098 311 9070

Гарантійне обслуговування, адміністрування, просування, технічна підтримка

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Loading...