Опубліковано: 07.03.2018. Переглядів: 4386


Народний артист України Іван Попович дав відверте інтерв’ю «Дзеркалу Закарпаття» (+ФОТО)

photofacefun_com_1520516244Народний артист України Іван Попович ще за життя став співаком-легендою. Він — один із зачинателів української естради, серед яких не менш легендарні — Назарій Яремчук, Софія Ротару та Василь Зінкевич. На піснях Поповича виросло не одне покоління.

Cпівак зі столиці приїхав на кілька днів в рідний край і залюбки дав ексклюзивне інтерв’ю «Дзеркалу Закарпаття».

-Іване Дмитровичу, почну нашу бесіду з простого питання: як ся маєте?

- Помали, як кажуть на Закарпатті. Найперше хотів би поділитися з читачами й моїми земляками приємною звісткою — нещодавно мене обрали президентом ГО «Світове об’єднання українських митців» (СОУМ). Зізнаюся, довго вагався, оскільки це дуже велика відповідальність, а ще – слід у своєму щільному концертному графіку виділити достатньо часу для продуктивної роботи цієї справді потрібної для культурно-мистецького середовища країни організації. Втім, після тривалих роздумів, все ж погодився її очолити. Моїм заступником є Мирослав Вантух, генеральний директор і художній керівник Національного заслуженого академічного ансамблю танцю ім. Павла Вірського, Герой України. Також запросив у свою команду ректора Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв Владислава Корнієнка. Зараз перед нами надзавдання – провести у Києві концерт-з’їзд українських митців з усього світу. Хочу наголосити, що під одним дахом у столичному Палаці спорту ми передбачаємо зібрати не лише співаків, а й композиторів, художників, письменників, театралів, словом, людей творчих професій.

Тішуся тим, що у моїй команді є мій земляк Петро Мага – відомий актор, поет, а ще багато інших відомих людей у царині мистецтва, які залюблені у свою роботу. І, що важливо, на них можна покластися.

Попереду у нас серйозна організаційна робота – обрання керівників наших регіональних відділень, а також представництв за кордоном — там, де живе чисельна українська громада. А їх чимало!

Уже у серпні цього року, у переддень великого державного свята — Дня Незалежності України — плануємо заявити про себе гучніше грандіозним мистецьким концертом. Найближчим часом присвятимо цій темі спеціальну прес-конференцію.

IMG_20180306_110914-Ви киянин з 30-річним досвідом. Важко було підкорювати столицю?

-Столиця — доволі важке місто для митців: вона може як опустити людину, так і піднести до небес. Я б злукавив, якби сказав, що свого часу Київ зустрів мене з відкритими обіймами. До прикладу, якщо у Львові я мав усе, то у столиці довелося починати з нуля. Тут я рахував кожну копійчину. Пригадую, коли мені дали першу квартиру, я ночував там, м’яко кажучи, на підлозі. Мав один матрас, подушку та ковдру. Так, власне кажучи, обживався на новому місці. Через якийсь час із військової частини у подарунок отримав два ліжка, які вже викинули з казарми.

Щодо моєї тодішньої скромної зарплати, її заледве вистачало на проживання. Були випадки, коли ввечері сушив голову, а чи матиму завтра кошти на елементарний харч. Всяке було. Але дякую Богу, що звів мене з екс-мером Києва Олександром Омельченком, покійним головою Верховної Ради Іваном Плющем, які серйозно повірили в мене й суттєво допомогли на тому етапі. До слова, саме через Омельченка отримав шикарну квартиру у центрі Києва, що, без сумніву, зробило мій побут комфортним для життя і творчості.

Пізніше я отримав звання народного артиста України, на яке — через тодішню бюрократію — довго довелося чекати. Десь у цей час мною була створена благодійна організація «ІВАНКО», яка займалася організацією концертної діяльності. Життя у столиці помаленьку налагоджувалося…

-Незважаючи на відмінно вибудований побут на Київщині, ви все одно кажете, що життя там – як в еміграції…

-Так, я завжди жартома це кажу. Справа в тім, що як би ми довго не жили в столиці, все одно ми там — приїжджі. Але найважливіше, куди б не носило по світу, повертаюсь до столиці, а мене тягне у рідне село Осій на Закарпатті. Бо, як писав відомий поет Анатолій Драгомирецький: «Рідна земле моя, із твого джерела я напився краси і земного тепла. І цю повінь краси людям я роздаю, знали щоб на землі Верховину мою. Де в цимбали свої сонце радісно б’є, едельвейсом цвіте Закарпаття моє!». Як на мене, цю пісню можна вважати гімном Закарпаття.

IMG_0585

-Іване Дмитровичу, багато ваших колег по цеху згадують радянські часи з гумором і ностальгією. Що скажете про сьогодення?

-Я десь поділяю думку колег. У зв’язку з цим пригадав історію, чому мені так довго не давали звання «народного». Якось я навіть поцікавився, чому так відбувається. І отримав приблизно таку відповідь: «Ты поеш свои западенские песни, а надо петь патриотику» (сміється.- І.Т.). Довелося переступити через себе й написати «Октябрскую песню». Я її заспівав у палаці «Україна» на жовтневі свята (а у залі сидів Щербицький), і вже наступного дня став народним артистом України… А ностальгія, звичайно, за цікавими поїздками на далекий схід, республік колишнього СРСР. Зараз зазвичай працюємо в Україні. На відміну від тих часів, сьогодні самі плануємо свої концерти, займаємося організаційними питаннями тощо.

Так з’явилася моя авторська програма «На гостину до Івана Поповича» на «Першому національному». Також у моєму будинку під Києвом щороку знімаємо «Різдвяні вечори з Іваном Поповичем», куди запрошую відомих українських артистів, фольклорні колективи… Ви також знаєте, що у моєму рідному селі Осій на Іршавщині започатковано пісенний фестиваль «Іван Попович збирає таланти». До слова, хочу сказати, що ІІ фестиваль у моєму селі проходив за підтримки відомого закарпатця, мецената, патріота Срібної Землі Степана Тиберійовича Деркача, якому я щиро вдячний. Адже без належної фінансової підтримки фестиваль такого рівня провести не реально. Вдячний і колишньому сільському голові Осою Василю Турянину, при якому у селі робилося багато хорошого для моїх земляків, не те що зараз. Цьогоріч (4-7 жовтня) відбудеться ювілейний, 5-й Міжнародний конкурс-фестиваль у Рахові, куди нас запросило керівництво району. Слід зазначити, що минулоріч у Рахів приїхало близько тисячі талановитих учасників.

-В одному з інтерв’ю ви заявили, що можете виступати годинами три дні поспіль. Не всі, скажу я вам, спроможні на такий подвиг…

- Давно переконався, що нашій аудиторії не так легко догодити. Якщо привезеш нові пісні, люди вимагають старий репертуар і навпаки. Інколи зі сцени доводиться навіть жартувати з цього приводу. Щодо мого репертуару, за більш ніж 30 років творчої діяльності, можу констатувати: якщо концерт триває півтори-дві години (а це 25-27 пісень), можу сьогодні співати один репертуар, завтра другий, післязавтра третій. Всі слова до пісень я пам’ятаю перфектно. Колись навіть пробував свої сили у поезії, навчаючись в Хусті, у Львівській консерваторії… «Осоє прекрасний, Осоє чудовий, тебе я всім серцем кохаю, Осоє мій рідний, ти гордість моя, краса Закарпатського краю». Здавалося б, примітивно, але насправді просто й геніально (сміється.- І.Т.).

IMG_0586

-Не плануєте податися у політику, як це робили ваші колеги? І чи підходили до вас із такими пропозиціями політичні бонзи? Якщо так, то хто?

-Ні, не планую. Ба більше, з мене такий політик, як і сантехнік. Господь дав мені голос і силу творити — це моє. Колишній мер Києва Олександр Омельченко мене запрошував у свою команду «Єдність», бо я написав йому гімн партії «Єдности дай, Боже, нам всім». Але коли я майже погодився (мав бути третім у списку), підійшов до нього і сказав «Олександре Олександровичу, якщо ви мене так поважаєте, що пропонуєте місце у першій п’ятірці, віддайте його тим, хто хоче йти у політику. А я живу віддалік від центру, то краще дайте квартиру». І він це зробив. Також мав запрошення від депутата від Закарпаття у команду Кличка, була пропозиція від політсили Тягнибока ВО «Свобода»… Ми, артисти, не можемо симпатизувати тому чи іншому політику, і не потрібно це приховувати. Кожні вибори для нас – це заробіток.

-Під час ваших виступів на сцені та у житті траплялися якісь курйози?

-Більш ніж достатньо. Найганебніший, коли ще за часів радянської влади ми з компанією понапивалися і коли була здача уряду, то я замість стати на одне коліно став на сцені на два. З життєрадісних – з відомим гумористом Анатолієм Паламаренком, народним артистом, Героєм України. Ми з ним їхали із концерту з Черкас у Житомир потягом «Сімферополь–Львів». І нам купили замість купе плацкарт. Два народні артисти їхали у плацкарті. Ми підійшли до провідника. Думав, що львів’яни нас впізнають. Виходить п’яний провідник, я привітався. А він до мене: «Привет! Бутилка есть?». Я зрозумів, що це не львівський екіпаж, кажу, що народний артист, а зі мною — велика людина, відомий гуморист Анатолій Паламаренко. А він: «Я понимаю, а в него бутилка есть?» «Буде. Ти давай нам купешку». Я був у джинсах у клітинку. І це, видно, його спантеличило (не знав, хто я такий). Пішов будити напарника — ще п’янішого від себе і каже до нього: «Слушай, там єдут артісти». «Какіє єщо нахрен артісти?» «Ну вот етот клоун Попов і с нім єшо какой-то хрен». Анатолій Несторович дивиться на мене і так жалісливо каже: «Пане Іване, вам добре. Ви хоч клоун. А я узагалі якийсь там хрен».

-До речі, про спиртне. Як часто вживаєте алкоголь і яким напоям віддаєте перевагу?

-Люблю закарпатську паленку, яка скоро з’явиться у продажі. Спільно з одним закарпатським бізнесменом ми її випускаємо. На етикетці моя біг-морда, внизу написано «Вживання цього продукту може суттєво розкрити ваш талант». Вважаю, що натурпродукт, тобто закарпатську сливовицю, можна приймати. Останнім часом вживаю рідше – не тому, що не можу пити. Слава Богу, здоровля дозволяє, але заважає в роботі. Краще коли не п’ю, бо тоді у формі. Хоча раніше цим гріхував.

-Цитата з вашого інтерв’ю: «Колись так напився, що подарував ДАІшнику свій автомобіль». Як і де таке могло з вами трапитися?

-Це було у Львові. Ще, так би мовити, один курйоз із життя. Після повернення з Берліна, де я завоював Гран-прі, на 5 курс консерваторії приїхав на своєму авто. Припаркувався біля гуртожитку. Вранці, коли їхав, черга була з дівчат — хто сідає в легковик.

Зупинив мене працівник ДАІ у центрі Львова і зробив зауваження, мовляв, я добряче підпилий. Я з ним погодився, ну то й що? Він попросив «гонорар» . Я сказав, що поїду на гастролі, зароблю грошей, тоді розрахуємося. Він погодився на мою ситуацію закрити очі, але я мусів підвести його до дівчини. «Завези мене додому, а далі бери машину». Він мене завіз, ми ще з ним добре у мене випили… потім я добрий місяць ні його, ні машини не міг знайти. А от значка заслуженого артиста не маю, тому що ми його обмивали на львівській квартирі, і один відомий журналіст попросив подарувати йому для колекції. Я віддав. Зараз якби мені його було треба, довелося б знову виходити документи й робити дублікат.

-Чим займаєтеся у вільний час?

-Це залежить від того, де я знаходжуся географічно. Якщо на Закарпатті – люблю побути на самоті, думати про творчі плани, із старої хати зробив собі гарне гніздечко, в гори люблю податися. Ніби я й світ об’їздив, а Закарпаттям у зрілому віці не намилуюся. Якщо у Києві маю вільний час, можу годину бути вдома. Але там завжди у роботі, в зустрічах.

-Не можу не поцікавитися у вас скандальним питанням будівництва міні-ГЕС на річках Закарпаття, яке сколихнуло зокрема Хустщину. Там громада і досі бореться з горе-інвесторами за річку Ріка від зазіхань з боку забудовників.

-Абсолютно солідарний з громадою Хустщини та небайдужими активістами-екологами. Цього не слід допустити. І люди правильно бояться. Коли була перша велика повінь на Закарпатті, то я в Києві на це відгукнувся концертом-протестом багатіям, які перетворили наш край у землю для наживи. У палаці «Україна» всі — від Ротару до Гнатюка — безкоштовно працювали на концерті «Закарпаття, ми з тобою». Кошти ми перерахували закарпатцям.

Хай люди не ведуться: не буде ні безкоштовної енергії, ні роботи, я людей підтримую і готовий з ними разом протестувати проти цього. Це дурня. На Закарпатті, у цьому чарівному краї, варто туризм розвивати, а не ГЕСи будувати. Навчитися за собою прибирати сміття, у річки його не скидати, не захаращувати узбіччя доріг. Ми можемо лікувати своїми лісами, гори можуть приносити мільйони.

-Оскільки записуємо інтерв’ю напередодні Великодня, які ваші побажання землякам? Де святкуватимете Воскресіння Христове?

-Святкуватиму із сім’єю, у мене дружина — львів’янка. І ми часто святкували у неї вдома, де жила її мама. Сім років минуло, як її не стало. Тому думаю, що Великдень зустріну на Закарпатті, як і Новий рік.

Враховуючи складні погодні й політичні умови, скрутні часи, я би хотів побажати своїм землякам зустріти свято у своїх сім’ях, при доброму здоров’ї, а вже все інше залежить від нас самих.

Розмову вів Іван ТУПИЦЯ, Дзеркало Закарпаття

ДОВІДКА «Дзеркала Закарпаття»:

Іван Попович — народний артист України (1990), відомий український естрадний співак, композитор. Народився 22 квітня 1949 р. у с. Осій на Закарпатті. Випускник Львівської консерваторії. Під час навчання співав в ансамблі «Арніка» (керівник — Віктор Морозов). Лауреат Х Всесвітнього фестивалю молоді у Берліні (1973). Соліст Львівської філармонії (1977). У 1987-му став солістом Театру естради.


Розробка сайтів в Ужгороді

Розробка сайтів у Хусті


Телефонуйте сьогодні:

+38 050 7000 736

+38 098 311 9070

Гарантійне обслуговування, адміністрування, просування, технічна підтримка

One thought on “Народний артист України Іван Попович дав відверте інтерв’ю «Дзеркалу Закарпаття» (+ФОТО)

  1. осійчани

    дякуємо Іванку за твою любов до рідного села щкода що народ не прислухався до твоіх порад зараз уже ми жаліємо за те що зробили помилку на виборах голови

    Reply

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Loading...